Може, до цього спонукала його інша, більш істотна причина, справа більш серйозна, ближча до серця... Та про все це читач дізнається поступово і в свій час, якщо тільки матиме терпіння прочитати пропоновану повість, дуже довгу, що має потім розгорнутися ширше і просторіше в міру наближення до кінця, який вінчає діло. Кучерові Селіфану був відданий наказ рано-вранці запрягти коней у відому бричку; Петрушці наказано було зоставатися дома, пильнувати кімнату й чемодан. Для читача буде не зайвим познайомитися з цими двома кріпаками нашого героя. Хоча, звісно, вони особи не такі помітні і другорядні аба навіть третьорядні, хоч головні ходи й пружини поеми не на них утверджені й хіба де-не-де торкаються і злегка зачіпають їх, — але автор любить надзвичайно бути докладним в усьому, і з цього боку, незважаючи на те, що сам людина4 руська, хоче бути акуратним, як німець. А втім, це забере небагато часу й місця, бо небагато треба додати до того, що вже читач знає, тобто, що Петрушка ходив у трохи заширокому-коричневому сюртуку з панського плеча і мав, за звичаєм людей свого звання, великий ніс і губи. Вдачі він був більше мовчазної, ніж балакучої; мав навіть благородний нахил до освіти, тобто до читання книг, змістом яких не турбувався: йому було байдужісінько, чи це пригоди закоханого героя, просто буквар, чи молитовник: — він усе читав з однаковою увагою; якби йому підкинули хімію, він і од неї не відмовився б. Йому подобалося не те, про що читав він, а більше саме читання, або, краще сказати, процес самого читання, що от, мовляв, з літер завжди виходить яке-небудь слово, яке часом чорт його знає що й значить. Це читання відбувалося здебільшого в лежачому стані у передпокої, на ліжку й на матраці, що зробився через таку обставину плескуватим і тоненьким, як коржик. Крім пристрасті до читання, він мав ще дві звички, що були його характерними рисами: спати не роздягаючись, так як є, у тому ж сюртуку, і носити завжди з собою якийсь свій особливий дух, власний запах, що відгонив трохи жилим покоєм, так що досить було йому тільки примостити десь своє ліжко, хоч навіть у нежилій доти кімнаті, та перетягти туди шинель і пожитки, і вже здавалось, що в цій кімнаті років з десять жили люди.