Сама з себе дивуючись, Сейра зрештою мусила визнати, що Джонні Сміт — перший новий залицяльник, який з’явився в неї за довгий-довгий час; а вона ж була колись, у випускному класі своєї школи, «міс Популярність»! Щоправда, вона пішла була на побачення й з двома іншими клівзькими вчителями — просто так, щоб не втрачати перспективи. Один з них був Джін Сідеккі — новий математик, але він виявився страшенним занудою. Другий, Джордж Раунде, одразу ж дав волю рукам. Сейра вліпила йому ляпаса, та другого дня в нього ще вистачило нахабства підморгнути їй, коли вони зустрілися в шкільному коридорі.

А Джонні потішав її, з ним було напрочуд легко. До того ж він збуджував її фізично; якою мірою — Сейра ще не могла сказати, принаймні поки що. Минулої п’ятниці, коли їх звільнили від уроків для поїздки на осінню вчительську конференцію в Уотервіллі, Джонні запросив її ввечері до себе додому на спагетті власного приготування. А коли в каструльці забулькав соус, раптом зірвався й побіг до крамниці на розі по вино. Повернувся він з двома пляшками сидру. Як і оті оголошення про відвідини туалету, це було цілком у стилі Джонні.

Після вечері вони сіли дивитися телевізор, але замість того почали обійматись, і хто зна, чим би все воно скінчилося, коли б не надійшли два приятелі Джонні, викладачі університету, з проектом факультетської заяви щодо академічних свобод. Вони хотіли, щоб Джонні проглянув той папір і висловив свою думку. Він зробив це, проте далеко не з такою охотою, з якою звичайно брався до всякого діла. Сейра помітила його нехіть, і її затопила тепла хвиля таємної втіхи. Таку саму втіху викликав у неї і знайомий біль усередині — біль невтамованої жаги, — і тієї ночі вона не стала виганяти його холодним душем…

Сейра одвернулась од вікна і підійшла до канапи, де Джонні поклав свою маску.

— Із святом Усіх святих, — мовила вона й тихенько засміялася.

— Що-що? — озвався голос Джонні.

— Я кажу, якщо ти зараз же звідти не вийдеш, я поїду без тебе.