— Уже йду.

— Ну й чудово!

Вона провела пальцями по масці з обличчями Джекіла і Хайда

Від цієї думки по всьому її тілу перебіг дивний нервовий дрож.

Джонні подобався їй. Він був цілком звичайний милий хлопчина.

Вона знов поглянула на маску: страхітлива подоба Хайда, мов ракова пухлина, виростала просто з обличчя Джекіла. Маска була вкрита люмінесцентною фарбою, тим-то й світилася в темряві.

А що таке «звичайний»? Ніщо, ніхто. А втім, ні. Якби він був такий уже звичайний, чи спало б йому на думку надіти Чугаке казна-що в класі й не вважати це порушенням порядку? А як можуть учні називати його Франкенштейном, а проте любити й поважати? То що ж таке «звичайний»?…

Прослизнувши крізь намистяну завісу, що відокремлювала спальню й ванну від вітальні, з’явився Джонні.

«Якщо він сьогодні захоче лягти зі мною до ліжка, я, мабуть, погоджуся».

Від цієї думки враз стало тепло, як ото коли повертаєшся додому з далекої дороги.

— Ти чого всміхаєшся?

— Та нічого, — відказала Сейра, кидаючи маску на канапу.

— Ні, скажи. Це щось приємне?

— Джонні, — мовила вона, поклавши руку йому на груди й зводячись навшпиньки, щоб поцілувати його, — є речі, про які не заведено говорити. Ну ж бо, ходімо вже.

2

Вони на хвильку спинилися у вестибюлі, і, поки Джонні застібав свою теплу джинсову куртку, Сейрин погляд мимохіть звернувся до плаката з написом «Страйкуйте!» і стиснутим кулаком на вогнистому тлі.

— Знов буде студентський страйк, — сказав Джонні, помітивши, куди вона дивиться.

— Проти війни?

— Цього року не тільки проти війни. В’єтнам, призов резервістів, події в Кентському університеті — все це розворушило студентство як ніколи раніш. Гадаю, і в нас тут залишилося зовсім мало рохкал.

— Яких рохкал?

— Узірцевих діточок, котрим аби тільки одержати диплом, а потім дістати посаду з платнею десять тисяч доларів на рік — цим і обмежується їхній інтерес до державної системи. Рохкалу начхати на все, крім власної шкури. Але настав інший час. Тепер і в більшості з них відкрилися очі. Попереду великі переміни.