Стоїмо перед яблунькою, і просто дивно, як разюче схожий на мене секретар ЦК! І не лише коренастим ростом, обличчям та міцною лисиною, а головне - характером, думками, почуваю, кревно ми близькі.

- Спасибі вам, - каже, - товаришу Братусь, за ваші труди, за ваше плідне життя. Поки що в нас таких квітучих островів не багато. Наша мета - зробити так, щоб не окремі острови красувались в цвіту, а щоб всуціль укрили сади нашу землю, затопили, як повінь весною. Зараз ще навіть далеко не всі колгоспи можуть похвалитися своїми садами. Мало дерев на присадибних ділянках і, зокрема, на півдні. Хіба це порядок? Треба, щоб росло не лише в колгоспах та радгоспах, не лише на садибі в колгоспника, робітника чи службовця, треба, щоб і садиби наших МТС стояли в садах, щоб наші рудники, школи, лікарні, дитячі будинки - все щоб огорнулося зеленню, щоб наші промислові центри, нарешті, оперезалися нарівні з степовою хліборобською фабрикою потужними зеленими кільцями плодових насаджень. Як по-вашому, товаришу Братусь?

Це він мене питає, як по-моєму, наче міг би я бути проти!

- Обома руками - за.

- А якраз наше з вами “за”, товаришу Братусь, усе й вирішує. Яким хочемо бачити наш край, таким він і буде… Стане Україна - як і вся наша Батьківщина - республікою-садом, квітучим, найпереконливішим дослідним полем комунізму. Ще їхатимуть до нас учитися звідусіль.

Так сказав. Глибоко запало мені в душу його слово. Таке враження зоставив по собі, наче побував я далеко десь, поперед усіх, у чудовому новому світі.

Тепер з кожним роком переконуюсь, як усе швидше, розгонистіше той чудовий світ наближається, як здійснюються наяву наші спільні мрії.

Глава III

Сад наш на історичному місці.