За даними всіх переказів і легенд колись тут, на нашому острові, стояла деякий час Запорозька Січ, вирувало хоробре веселе козацтво. Дуже вдало обрали наші предки собі місце для табору, вже й тоді вони розумілися на тактиці та стратегії!… Острів, бачите; височіє, мов фортеця, обернута плечима до непрохідних плавнів, а лицем - на південь, до степу. Найдрібнішу кінноту, дику татарву звідси можна було помітити за десятки кілометрів. Мій приятель Роман Романович, викладач історії, запевняє, що саме тут, на нашому острові, писали козаки свою знамениту відповідь турецькому султанові Магомету, який, з дурного ума, запропонував був їм перейти в турецьке підданство. І що лист писався саме тут - це дуже скидається на правду. Ще й ми, закладаючи сад, виорювали плантажними плугами козацькі пістолі, гармати-салютовки та каламарі. Один точнісінько такий, як на картині у Рєпіна, наче оце з полотна випав.

Приїжджими археологами було знайдено на острові рештки козацьких доменних печей (народний примітив порівняно з сучасними домнами нашого Подніпров'я).

А ще пізніше, копаючи льохи для вина, знайшли ми і самого хазяїна Січі - запорожця. Велетень, гігант! Весь, звичайно, зітлів, сердега, не зітліли тільки “оселедець” на голові та шаблюка при боці. В головах у нього замість подушки - цяцьковане сріблом сідло, а під сідлом, що б ви думали?… Пляшка меду-горілки! Стоїть собі, уявіть, повнісінька, не висохла протягом століть, тільки настоялась, загускла, а чиста - мов сльоза.

Ми не здавали її в музей, розпили колективно ту пляшку, пом'янувши добрим словом своїх славних, веселих і хоробрих предків.

Я, Микита Братусь, від них походжу. В глибині серця ношу переконаність, що листа турецькому султанові було написано не без прямої участі одного з моїх пращурів. Ви запитаєте, які в мене дані? Свідків, звичайно, важко виставити, але коли дивлюся я на тих мальованих запорожців, що стоять собі, з'юрмившись довкола писаря, і від душі регочуть, то почуваю, які ми з ними близькі вдачею, характером і навіть поглядами на турка.