- Ану дивись, шелихвосте, на мене. Чого це біля тебе сьогодні Дарина увивалася?

- Та хіба я їй забороню, бабунику? Закортіло молодиці пожартувати.

- А тобі б тільки жартувати та жирувати! Бачила, бачила, як ти облизувався! Дома тобі не до жирування. дома тобі нудно!…

І, не довго думаючи, гуп межи плечі, дарма що перед нею визнаний войовничий мічурінець. Оришка не зважає на авторитети.

Я тілом щільний, тугий, мені не болить, але неприємно, що дуже гупає.

- Тихіше, - кажу, - бо сусіди почують. Оце вам і різниця між жінкою та женщиною. Порівняйте самі!

Коли вже Оришка бачить, що таким методом мене не проймеш, тоді - кулак об кулак - і подалася до голови, до товариша Мелешка.

О, смола!

Прилипне, пристане, насяде з категоричною вимогою, щоб перевів Мелешко приревновану молодичку кудись в іншу бригаду. І хоч Логвин Потапович у нас такий, що й бувалого чорта обкрутить кругом пальця, але моєї Оришки і він не обкрутить. Сам незчується, як пообіцяє:

- Переведу.

Легко дати обіцянку, але ж спробуй її виконати. Стане Мелешко умовляти молодицю, щоб згодилася (ради спокою в Братусевій хаті), а та молодичка його як одбриє, то тільки послухай.

- Це якщо я вдова, так ви й будете мною каверзувати, тикаючи з бригади в бригаду? Що я - в саду зайва? Урожаї низькі беру? Чи, може, я воду влітку крала, може, вентилі ночами перекручувала, щоб більше вологи моїм кварталам попадало? Чого ж ви мовчите, Микито Івановичу? (Вже до мене). Скажіть їм!

Я, звичайно, стою за правду і даю відповідну довідку, що Дарина води ночами не крала, не можу я чужий гріх на неї складати.

- Так чого ж ви пристаєте? - знову молодичка до Мелешка. - Що вам від мене треба? Нікуди я звідси не перейду, мало чого їй з дурних ревнощів заманеться!…

І що ж… крути не верти, а молодичка має рацію. Покружляє, покружляє біля неї Мелешко та з тим і відчалить. Бо ні Оришка, ні Мелешко не в силі диктувати в даному випадку: коли таки добре працюєш - ніхто на тобі не поїде.