- Ніхто не стане заперечувати, що завдяки вашим сортам черешні та яблук наш “Червоний запорожець” уже має чималі прибутки, інакше кажучи, ми опинилися в числі колгоспів-мільйонерів. До вас їдуть “Победами” вчені, в газетах вас величають войовничим мічурінцем, самородком. Все це так, визнаємо. Але те, що ви, Микито Івановичу, згарячу нав'язуєте нам зараз, то… дозвольте! Чи ми Крим, чи ми Одеса, щоб братися за субтропіки? Ми, як відомо, Придніпров'я, крайня таврійська північ. Певне, з огляду на це нас і зверху не чіпають - плану по цитрусах нам не спущено. Так чого ж нам товпитись поперед наших південніших сусідів, куди спішити? Чи сад у нас, може, малий, не засипає нас фруктами? Хай лишень ті спробують, кому нічим похвалитися, південніші за нас, побачимо, що в них вийде. Культура нова, незнайома. А вийде - тим краще! - їхній досвід охоче переймемо. Бо хто ж із- нас проти новаторства в природі? До лимона, товариші, я сам був інтересант: з власної ініціативи пробував колись вирощувати його в хаті, у горщику. Все він у мене мав, мабуть, тільки чаю з цукром під нього не давав, одначе взимку таки взяв та й захирів, до весни і листя з себе скинув. А чому? Бо не та зона.

- Не тобі, - кажу, - першому попадати пальцем у небо, товаришу Зюзь. Доки такий розумний, як ти оце в нас, стоить на березі та розглагольствує, дурень тимчасом уже з успіхом річку перебродить. Пам'ятаєш, колись були скептики, які казали, що й виноград у нас не витримає, звідусіль каркали на Микиту, коли він висаджував перші кущі. А зараз, де ті знавці, де ті авторитети? Давай їх сюди, я їх у вині потоплю з наших нових зимостійких сортів винограду!

- А справді потопили б, - зауважує наш голова товариш Мелешко. - Тільки чи вигідно?

- Або, - веду далі, - візьмемо ще історію з бавовником. В перші роки, коли наш український південь лише починав освоювати цю культуру, з усіх боків тоді нам сичали: не та зона! Не вистигне! Не розкриються коробочки до морозів! Було ж таке, товаришу Зюзь?