- Викладайте, товаришу Братусь, свій план, - спокійно звертається вона до мене.

Викладаю, тиша запанувала, а Зюзь тимчасом на рахівниці цок та цок. Щось плюсує собі та мінусує. Коли я кінчив, він знову домагається слова.

- Якщо трудодні, закладені в усі ці роботи, - заявляє Зюзь, - та переведемо на гроші, буде це кругленька цифра з чотирма нулями: щось порядку десяти тисяч. Скажіть, товаришу Братусь, скільки лимонів можна купити на ринку за десять тисяч?

- Я думаю, що років три чаювали б, - зауважує Мелешко, явно пригнічений Зюзевими чотирма нулями. - Якби послати в Грузію чоловіка до наших друзів у Махарадзевський район та домовитися з ними оптом… були б ми гарантовані.

- Притому ж нічим не ризикуючи, - ожвавівши, наполягає на своєму Зюзь. - Наш “Червоний запорожець” не науково-дослідна станція, щоб вгачувати по десять тисяч в якісь невідомі експерименти.

Знову, тільки-но я зібрався йому відповісти, як біля дверей люд раптом хитнувся і наперед, бачу, розшарівшись, пропихається моя червонощока Оришка. Хіба могла вона стерпіти, щоб на мені ще хто-небудь їздив, окрім неї? Що Оришка дома зі мною робить - того ніхто не знає, але на людях вона завжди готова вступитися за свого войовничого мічурінця.

- Слухайте Зюзя, люди добрі, - обурено галаснула Оришка, - він вам наклацає нулів! Хіба ви вже забули,. як позаторік у нього куряче яйце обійшлося в сто сорок карбованців грішми?

- То була помилка, - з готовністю наїжачився, Зюзь, - і нічого мені нею довіку очі колоти!… Я за те яйце вже був підданий заслуженій критиці!

Товариш Мелешко почав мирити:

- Ви по суті давайте, по суті.

І досі не збагну, до кого стосувалося оте Мелешкове “по суті”: чи до Зюзя,. чи до Оришки, чи до обох разом.

А Лідія Тарасівна тимчасом слухала та тільки мружилася до ораторів (це в неї звичка така - мружитися до кожного, наче до сонця). Потім попросила собі слова.