Йосип Явдокимович, пихкаючи цигаркою, совiтуі:

- Пустимо з того боку, од грушi, щоб проти вiтру.

Ви проходьте трохи вперед од грушi й ставайте в лiщинi, а я на той бiк перебреду та за терном сяду.

Пустите тодi, як я вже на мiсцi буду! Я потихеньку свисну!

- Гаразд!

- Та зайця не стрiляйте! Лисичок спочатку поколошкаімо. Хiба собаки за куцохвостим ув'яжуться, - ну, тодi битимемо, щоб собак звiльнити!

- Добре!

У лiщинi затишно-затишно...

Утоптуіться навкруги снiг., щоб зручно було на всi боки повертатися, бо лисиця може вискочити i зцюдова, i студова, i спереду, i ззаду...

Докучай лiг i лежить бiля нiг, а Бандит нап'явся, мов струна, пiднiс голову i нюхаі, нюхаі, нюхаі...

- Якi ж запахи проскакують через рожевi твої нiздрi в чистопорiдний твiй мозок, Бандите? Якi? Чи фiалковий од рипицi пишної "труби" хитрої лисицi, чи густий сморiд зголоднiлого сiроми-вовка, чи невиразне пахкотiння i увi снi тремтячого зайчика-побiгайчика?

Якi? Ляж, Бандите, заспокойся!

Ви обдивляітесь навкруги...

Он од ялинки простягся вузенький ланцюжок-слiдок i бiля грушi обiрвався.

То - бiлочка.

Може, спить вона тепер солодким сном, листячком у грушевому дуплi прикрившись, i сняться їй сосновi шишки та солодкi горiшки...

А он далi трохи покотилися в ярок одна за одною кругленькi ямочки, i де-не-де мiж ямочками нiжнолегесенький по снiгу "чирк".

То лисичка з нiчного полювання в ярок одпочивати пiшла...

Значить, ість!

Легенький свист.

То Йосип Явдокимович подаі знак, що вiн уже на мiсцi.

Вiдпускаються з смика Докучай i Бандит.

- Ну, хлопчики, вперед! Нi пера нi пуху!

Три хвилини напруженої тишi... П'ять хвилин... Ще тиша...

Раптом одчайдушне скавучання Бандита I нервово-густий Докучаїв бас: