- Гав!

Бандит однаково iстерично скавучить, чи то зайця вiн пiдiйме, чи то лисицю, а Докучай, почувши зайця, спочатку даі легесеньке "скаву-скаву", а потiм - спокiйний "гав", i далi рiвномiрне "гав", "гав", "гав"...

Погнав, значить...

На лисицю Докучай подаі перший "гав" значно нервовiше i йде за нею, гавкаючи трохи частiше i вищим тембром, нiж за зайцем.

А Бандит i за зайцем, i за лисицею однаково iстерично:

- Ай-яй-яй! Ай-яй-яй!

Погнали лисицю...

Ну, тут уже у вас пульс iз 72 ударiв зразу на 90, очi рогом на лоба, "прострiлюючи" лiщину, i ходором ходить у руках двадцятка.

- Спокiйно! - сам до себе.- Спокiйно!

Перша горжетка на вас iде!

Метрiв за 50 од вас, з легеньким трiском, iз лiщини на поляну вилiтаі вона...

Вона не бiжить, а летить, червона-червона на слiпучо-бiлому фонi, випроставши трубу (хвiст) i витягши мордочку.

- Бах! - легкий стрибок i червоного нема,-самий тiльки бiлий фон...

Вискакуі Докучай, за ним Бандит.

Докучай зиркаі у ваш бiк, бачить, що нiчого нема, рявкаі суворим басом i мчить далi.

За ним Бандит.

- Ай-яй-яй! Ай-яй-яй!

Покотила горжетка через яр, i ви бачите, як майнула бiла китичка на її хвостi у лiщинi по той бiк яру.

Докучай мало-мало не на хвостi в неї сидить.

На Йосипа Явдокимовича пiшла.

- Пильнуй, старий!

Аж ось:

- Бах!

Дим i снiгова курява бiля Йосипа Явдокимовича.

- Бий, - кричу, - старий, удруге, щоб певнiше було!

- Крiпко лежить! - кричить Йосип Явдокимович i додаі таке, про що, хочи ви як мене просiть, написати не можу.

Я зриваюсь з мiсця, лечу крiзь кущi в ярок, засапавшись, видираючись на гору, й пiдбiгаю до Йосипа Явдокимовпча.

- Єсть? - питаю.

Вiн дивиться кудись убiк i не каже, а стогне:

- ксть! Он! За терном!