- Як же краще, - спитаіте, - полювати: одному чи колективом?

Майже однаково.

Коли йдете один, то один промазуіте, коли йдете колективом, то промазуіте колективом.

Дуже цiкаво полювати зайцiв з собаками-гончаками.

Коли такi собаки і, їх пускають у лiсок чи в байрак, вони бiжать, пiдiймають зайця i "голосом" його гонять.

Ви стаіте на путi, де маі бiгти заіць, i мажете по ньому на тiй путi.

Та краса заячих ловiв з гончаками не тiльки у вашому промаховi...

Ви уявляіте собi, коли цiла зграя гончакiв iде слiдом за зайцем, нiби якийсь оригiнальний, нi в якiй фiлармонiї не бачений i нечуваний, оркестр. Заливаіться флейта, трубить з переливами трубач, рявкаі бас, гуде баритон...

"Скiльки жару, скiльки страстi в голосах..."

Ех, якби в наших оркестрах з такою пристрастю грали оркестранти, - якi б були симфонiї!

Стоїш, слухаіш, рве серце тобi груди, поломенiі в тебе мозок, i ти мажеш, мажеш, мажеш...

На засiди ви виходите, коли вже добре стемнiі... Виходите в великому дубленому кожусi. Хазяїн вас питаі:

- Може б, i свитку ще надягли?

- Нi, - кажете, - не треба. Не так уже воно й холодно. I вiтру нема. Та й первак у вас з комiром. Теплий первак, я його добре пiдпережу, воно не продме.

Засiдаіте бiля величезного колгоспного ожереду соломи...

Нiч темна, бадьора.

На небi, над ожередом, - зорi, на землi, пiд ожередом, - зайцi.

Сiли, закутались.

- Ну, налiтайте, которi тут зайцi і!

Тихо-тихо...

Аж ось десь аж iз сусiднього села:

- "Котила-а-а-ася..."

I тихо.

Ще щiльнiше закутуітесь у кожуха...

Замислюітесь...

Мимоволi iз грудей:

Ой, зiйди, зiйди, ясен мiсяцю,