- Ти як знаіш, а я не поїду... Я - на бекасика люблю, бекасик - пташка сумирнепька, - вона не реве i скальпiв iз людини не здiймаі. А ведмiдь - воно дуже велике й дуже буре, а снiгу там багато: не втечеш! Не поїду я!

Не поїхали ми вдвох.

Ведмедi бувають бурi, i сiрi, i бiлi...

Бурi - ревуть по лiсах, починаючи з Брянщини..;

Сiрi звуться - "грiзлi", вони, спасибi їм, водяться досi-, далеко.

А бiлi - тi у полярних морях та океанах, i далеко до них їхати, i холодно.

Ну, а проте для кожного мисливця забити ведмедя - то вже така для нього честь i така йому з того слава, що хоч теоретично, а хочеться.

Ви ж самi подумайте: по-перше - прекрасна ведмежа шинка i знамените ведмеже м'ясо, а по-друге - ведмежа шкура...

Лежить таке велике-велике та волохате ведмеже хутро у вас у кабiнетi перед канапою. . Ви сидите на канапi, а перед вами приятелi сидять.

Ви їм кажете:

- Оцього ведмедя сам убив!

Приятелi вашi, як i взагалi в таких випадках усi приятелi, подивляться один на одного i обов'язково котрийсь iз них кахикне.

Не звертайте на це "кахи" нiякої уваги й розкажiть їм, як ви спочатку, коли ведмiдь вискочив iз барлоги, вдарили його жаканiвською кулею, але тiльки поранили, а вiн, розлючений, як стрибоне до вас, а ви не розгубились, вхопили рогатину, добре вперлись у снiг i взяли лютого звiра на рогатину, i як у вас рогатина - трiсь! - а ви хапаіте другу рогатину i прямо ведмедевi в груди! Аж тут друга рогатина - трiсь! Ви тодi-за третю! Звiр уже дихаі прямiсiнько вам в обличчя... Третя рогатина...

Але тут дружина:

- Жалуйте, товаришi, до столу! Чайку поп'імо! А коли ви вийдете з кабiнету, ваш найближчий друг каже вашiй дружинi:

- Спасибi, хазяічко, що покликали, а то б довелося вашому чоловiковi й за четверту рогатину хвататись! Чого тiльки не перетерпить людина за правду?!