Надія у вигляді колекції пронизаних шпильками жучків заграла перед моїми очима.

- Митьку, ти геній!

- Ну, не зовсім, - скромно потупив очі мій приятель, - але дещо отут, - він постукав пальцем себе по лобі, - маю!

- Не така вона вже й старенька, - стояла на своєму моя бабуся: їй теж було нелегко підтримувати нас.

Ми вп’ятьох сиділи на кухні - бабуся, мама, тато, Митько і я, вкотре обговорюючи, чи можна нам з Митьком їхати. Дідусь сидів у вітальні перед телевізором із газетою в руках. Він ніколи не втручавсь у сімейні проблеми, і за це я був йому тільки вдячний.

Адже коли б він вирішив пристати до когось, то ще невідомо було, чи до нас із бабусею, чи до тата з мамою.

- Хоч і не старенька, - мовив тато, - а коли б вам, мамо, вони обоє сіли на шию на три тижні, то хто знає, якої б ви заспівали.

- О, я була б тільки щасливою, - не здавалася бабуся. - Село, річка, ліс, два юних джентльмени. Певно, я знову відчула б себе молодою.

- Боюсь, що ненадовго, - обізвалась мама. - Господи, як ви мені вже набридли з цим селом!

- Невже ви хочете, Оксано Павлівно, - втрутився нарешті в розмову й Митько, - щоб ваш син, а заодно і його найкращий приятель ціле літо нудились у місті, де все кругом - і пилюга, і розжарені спекотні вулиці - навіває сумні думки і сприяє передчасному старінню наших організмів? - (Цю промову він підготував заздалегідь). - А хіба існує кращий відпочинок, ніж там, у селі, злитися з природою після важкої праці й успішного закінчення п’ятого класу?

- Не дуже-то ви й перепрацювались, - кволо посміхнулася мама

- Хоч би як там було, - вів своє Митько, - дітям потрібен відпочинок. До того ж як інакше ми виконаємо важливе завдання із зоології?

- Яке ще там завдання?

- Хіба Сергій вам нічого не казав? Адже вчителька звеліла нам - мені та йому - зібрати найкращу колекцію жучків і метеликів. «На вас, - каже, - хлопці, вся надія!»