Я вже казав, що мій батько був моряком. Він командував кораблем, що ходив, здається, в американські колонії. Батько так мало бував удома, що я виріс, майже не знаючи його. Я ледве пам'ятаю, який він був — славний, відважний моряк з обвітреним, майже мідного кольору обличчям, гарний і веселий.

Моя мати, мабуть, дуже любила його. Коли прийшла звістка про загибель корабля і смерть батька, горе зламало її, вона почала швидко чахнути і, здавалось, тільки й хотіла переселитись на той світ до батька. Їй не довелось довго чекати здійснення своїх бажань: через кілька тижнів після жахливої звістки мою бідолашну маму поховали.

Ось яка подія цілком змінила моє життя. Я став сиротою без засобів до існування, без стріхи над головою. Ми були бідними людьми, наша сім'я жила тільки з заробітку батька, а він нічого не зміг зробити, щоб забезпечити нас з матір'ю, бо помер наглою смертю. Одразу ж після його загибелі ми з матір'ю опинились зовсім без грошей. Може, провидіння вчинило милостиво, що забрало її з цього життя, в якому для неї більше не могло бути радості. І хоч я дуже довго оплакував свою милу маму, але потім, через кілька років, мені почало спадати на думку, що доля її була щаслива, бо вона не дожила до того, до чого дожив я. Минуло б багато років, перш ніж я зміг би зробити що-небудь, щоб допомогти їй і захистити від пронизливого холоду неминучих поневірянь і злиднів.

Смерть батьків призвела до дуже серйозних наслідків у моєму житті. Правда, я знайшов собі домівку, але зовсім не таку, до якої звик. Мене взяв до себе дядько, який, хоч і був братом моєї матері, але мав похмуру вдачу і грубі звички. Я швидко переконався, що він ставиться до мене не краще, ніж до своїх наймитів і служниць.

Навчання в школі для мене скінчилось. Від того дня, як я переступив поріг дядькового будинку, мене більше не посилали до школи.