Повернувшись до машини, крихітні чоловічки найперше зварили собі заспокійливого чаю. І як тільки він охолов, випили швиденько, навіть без цукру.

— Тепер усе гаразд, — сказав Мохобородько, — ось трохи почекаємо і тоді побачимо, як він діє.

Чекали вони довгенько, проте ні Муфтик, ні Півчеревичок не виявляли ні найменших ознак заспокоєння. Навпаки, дедалі частіше стурбовано косували у бік Мохобородь-кової кишені: вона ворушилася.

Лише тоді вони відчули деяке полегшення, коли Мохобородько взяв у фургоні бідончик і сказав, що піде в село по молоко.

— Он воно що, — сказав Муфтик, немічно посміхаючись. — Досі ми здебільшого задовольнялися чаєм і ягідним соком, а тепер виявляється, що…

— Що ти станеш молокососом, — закінчив Півчеревичок Муфтикову фразу.

Мохобородько посміхнувся.

— Самі ви молокососи, — кинув він трохи сердито. — Я ж не про себе турбуюсь.

— А про кого? — поцікавився Півчеревичок.

— Звісно, про Рудольфа, — підвищив голос Мохобородько. — Бо куди ж це годиться — щоб хворий Рудольф не випив ковтка свіжого молока!

Півчеревичок мудро промовчав у відповідь. Сварки не виникло, і Мохобородько подався до села.

Муфтик і Півчеревичок одночасно зітхнули, перегодом зітхнули ще раз і всілися на землю. Якийсь час вони стурбовано дивилися услід Мохобородькові і не зронили й слова. Нарешті Півчеревичок утретє зітхнув і повільно перевів погляд на Муфтика.

— Слухай-но, Муфтику, — тихо сказав він. — Я можу бути з тобою відвертим, га?

— Я залюбки послухаю тебе, — сказав Муфтик.

Півчеревичок вів далі:

— Мохобородько, звісно, гарний хлопець, та… Чи розумно ми вчинили, коли, захопившись морозивом, заприятелювали з ним?