І Мохобородько мерщій поспішив туди, де хилиталася трава. За мить він схилився над змієм і ніжно говорив:

— Крихітний мій! Цей нерозумний Півчеревичок наступив на тебе, і через це ти звиваєшся. Півчеревичок топтав тебе своїми страшними голими пальцями! Він же дурненький. Але він ненавмисне заподіяв тобі лихо. Давай вибачимо Півчеревичкові, гаразд?

Муфтик тихцем підкрався до Півчеревичка й прошепотів :

— Змій укусив тебе?

— Ні, — прошепотів у відповідь Півчеревичок. — Та мало не вкусив… В останню мить я встиг підстрибнути.

— Це твоє щастя, — полегшено зітхнув Муфтик, одначе вмить його обличчя пойнялося тінню страху. — Диви, що робить Мохобородько!

— Ой біда! — вигукнув Півчеревичок.

— Стережися, Мохобородьку! — крикнув Муфтик.

Мохобородько взяв змія і почав на нього дмухати. Не зважаючи на занепокоєння друзів, він тихо бурмотів:

— Біль — вороні, недуга — сороці, і наш Рудольф буде здоровісінький-здоровісінький.

— Чому ти його називаєш Рудольфом? — поцікавився Муфтик, який трохи опанував собою.

— А хіба він не схожий на Рудольфа? — усміхнувся Мохобородько. — Про мене, Рудольф як Рудольф.

І з цими словами він спокійно поклав змія в кишеню.

— Ти що, — зблід Півчеревичок. — Ти збираєшся взяти його з собою?

— А чому б і ні?—насурмлився Мохобородько. —Якщо сама природа зігріває зміїв на своїх грудях, то чому один із них не може пожити тижнів зо два в моїй кишені?

— Два тиж-н-ні? — затнувся Муфтик.

— Еге ж, — рішуче мовив Мохобородько. — Тижнів зо два, доки зовсім одужає.

Муфтик і Півчеревичок збагнули, що переконати Мохобородька неможливо, і тяжко зітхнули.

— Ох, скоріше б випити заспокійливого чаю, — буркнув Півчеревичок.

Він підійшов до валеріанового кущика і висмикнув його з землі.

По тому вони рушили назад — Мохобородько попереду, Муфтик і Півчеревичок — кроків за двадцять позаду.