Гадалося, що з українським націоналізмом уже назавжди покінчено. Так через оцього петлюрівця і таких, як він, знову ціле покоління так званих шістдесятників народилося. Ось він, цей «виводок» Антоненка-Давидовича, сьогодні й сходиться до могили свого духовного батька. Он у суворій задумі стоять Вячеслав Чорновіл з дружиною Атеною Пашко, Євген Сверстюк, Олесь Шевченко, Михайлина Коцюбинська, Лариса Скорик, Люба Хейна… О, як їх багато згромадилося перед дубовим різьбленим хрестом! Ні десятиліття сибірських концтаборів, ні переслідування кагебістів, ніщо їм не заткнуло рота…

Ще, чого доброго, й зараз почнуть мітингувати й виголошувати таке, що й мертві з могил позводяться та слухатимуть… А це вже ой як небезпечно!..

Певне, душа духовного батька вберегла дорогих йому дітей та друзів, — кривавої сутички не сталося. Вдалося лиш помолитися, а поминки продовжили на приватній квартирі. Після щойно пережитого на цвинтарі замість пригніченості, страху — піднесення і радість непокори. Чулися теплі спогади про Бориса Дмитровича, читалися уривки з його творів… Ми з Яриною повідомили, як ведеться підготовка до 90-річчя батька, що випадає на наступний рік, які невідомі його твори, котрі, на щастя, збереглися в добрих людей

Одразу після наруги над пам’яттю одного з фундаторів сучасної української прози я пишу заяву до Президії СПУ з вимогою вжити рішучих заходів, щоб покарати винних правоохоронців за блюзнірські дії. Досі поступлива та обережна Спілка велася тепер відважніше. Було ухвалено надіслати відповідні запити у високі інстанції. На цьому ж засіданні секретаріату СПУ, що відбулося 30 серпня 1988 року, мовилося про підготовку до ювілею письменника, про видання його невідомих, а точніш — заборонених, арештованих при обшуках творів. Вирішено було «звернутися до Генерального прокурора СРСР з клопотанням про надання можливості Комісії по літературній спадщині Б. Антоненка-Давидовича ознайомитися з вилученими під час обшуків матеріалами й творами письменника».