— Так от, загальне становище на сьогодні таке, — почав він свою інформацію, присівши й сам до столу. — Наше військо обходить Жмеринку, і бої точаться вже під Браїловом. За кілька днів Жмеринка впаде, хоч туди раз у раз підкидають нові сили, зняті з інших фронтів. Три дні тому на сході від Вінниці чулась рушнична та кулеметна стрілянина; як потім виявилось, то пробивалась якась повстанська група на з’єднання з нашою армією. Взагалі повстання спалахують скрізь, де побували більшовики й спробували стягати з селян свою «развьорстку». Кілометрів за двадцять п’ять на захід від Вінниці більшовиків уже нема: їх позганяв відтіля отаман Саранча, що стоїть на чолі селянського загону, проте у самій Вінниці ще є досить їхнього війська, але почуває воно себе дуже непевно. Ну, а тепер вам треба спочити після дороги, але перше поснідаємо.

Господар приніс глечик молока, нарізав хліба, засмажив на кухні яєшню, і я, після вчорашнього вимушеного напихання себе будь-чим, з смаком попоїв нормальної простої їжі, не відстаючи від Галі, яка вчора, мабуть, цілий день постилась, адже наїдки в її торбі були призначені для камуфляжу, а не споживання.

— А тепер спіть досхочу, бо попереду ще велика вам дорога, а я піду до міста — дізнаюсь про новини, — сказав господар, ведучи нас до суміжної кімнати, де поклав Галю на ліжку, а мені постелив на тапчані, щільно причинив за собою двері й зник.

От тепер, звільнившись від постійної внутрішньої напруги й почуваючи себе в затишній тихій кімнаті цілком безпечно, я враз відчув страшенну втому й миттю заснув.

Прокинувся я далеко по полудні, коли Галя, злегка причепурившись, пішла до суміжної кімнати, де господар ставив на стіл скромний, але поживний обід.

— У місті дуже напружене становище, бо на фронті, з усього видно, в них кепські справи.