Ця історія почалася зі звичайнісінької автомобільної аварії. Щоправда, згодом виявилося, що аварія була не зовсім звичайна, ба навіть зовсім незвичайна, та й уся ця історія почалася задовго до аварії, проте мою розповідь найкраще почати саме з неї. Так буде й мені легше, і вам зрозуміліше.

Було близько восьмої вечора, може трохи більше, коли я повертався додому. Зараз я вже й не пригадаю, де я пропадав цілісінький день, однак пам'ятаю точно, що настрій у мене був кепський. Хтозна, чи то на мене так вплинула сльотава березнева погода, чи далася взнаки втома після напруженого і заклопотаного дня — та хоч там як, я почувався дуже зле, і єдине, чого хотів, так це чимшвидше опинитися в своїй затишній однокімнатній квартирі й зігнати кепський настрій на чудовиськах з якої-небудь комп'ютерної гри. На разі я й у гадці не мав устрявати в якусь пригоду (хоча, скільки себе пам'ятаю, завжди мріяв про щось надзвичайне й дивовижне), проте того вечора доля зважила інакше, і згадана аварія круто змінила моє подальше життя.

Власне, сама аварія тут ні до чого — ані водія потриманого БМВ, що на великій швидкості врізався в бетонний стовп обіч проспекту, ані пасажира я не знав і в майбутньому познайомитися з ними нагоди не мав, оскільки вони тут-таки дружно сконали ще до моєї появи. Важливіше інше: замість простувати додому, я ненадовго приєднався до гурту перехожих, що юрмилися довкола потрощеної машини.

Правду кажучи, я не належу до людей того штибу, яких ваблять криваві видовища, радше якраз навпаки — я вельми вразливий, і мене млоїть від одного лише вигляду крові. Проте, мабуть, кожному з нас властивий дещо хворобливий потяг до всього небуденного, і в цьому відношенні я не становлю якогось особливого винятку.