Зрештою я махнув на все рукою — як то кажуть, робота не вовк, у ліс не втече, — вимкнув комп'ютер, розлігся на канапі й уже вкотре взявся перечитувати новозавітне Одкровення. Загалом я індиферентно ставився до Євангелій від Марка, Павла та Матея; проте мене зачаровувала складна, заплутана, просякнута містицизмом символіка батька християнського богослов'я, євангеліста й апостола Івана.

— Далебі, важко уявити, що це з Божої волі коїтимуться такі страхіття, — сказав я Леопольдові. — А втім, коли припустити, що Бог і Диявол — різні прояви однієї й тієї ж вселенської істоти, то...

Одначе кіт не був налаштований інтелігентно дискутувати зі мною на теологічний темат. Аби вберегти цноту читача — як людини та християнина, — я не переказуватиму його відповіді.

На відміну від нас з Леопольдом, кицька Лаура була самим утіленням спокою та незворушності. Увесь цей час вона, згорнувшись клубочком, лежала у м'якому кріслі й безтурботно дрімала.

Лише за чверть шосту пролунав дзвінок у двері. Я згорнув книгу й підвівся.

— Ну, нарешті!

— Відчиняй, хутчіш! — поквапив мене Леопольд. — Це вона, точно вона.

Я усміхнувся, по-змовницьки підморгнув коту й пішов відчиняти.

...Перше ніж вона мовила бодай слово, перше ніж Леопольд з радісним нявом скочив їй на руки, мені стало ясно, що я загинув — остаточно і без надії на порятунок. Іншими словами, я покохав її з першого ж погляду; покохав її всю — її лагідні сині очі, довге хвилясте волосся кольору стиглої пшениці, рожеві вуста, трохи кирпатий носик, тендітні пальчики, що стискали перекинутий через плече пасок її сумки, навіть кожну весняночку на її милому личку я покохав. А коли я схилився подати їй кімнатні капці, то від близькості її струнких ніг, обтягнутих тонким шовком панчіх, замалим не зомлів.

Певен, на світі є немало дівчат, що об'єктивно гарніші за Інну, та навряд чи знайдеться така, що була б прекрасніша за неї.