Тихенько, намагаючись не зчиняти шуму, я дійшов до гвинтових сходів, що вели нагору. Взагалі-то вважалось, ніби робота, котрий спить, нічим не розбудиш. Принаймні так мало бути насправді. Але я не хотів ризикувати: якби Гед Борт прокинувся, це була б надзвичайна подія. В учроба, розбудженого передчасно, могли порушитися функції деяких важливих блоків. А Геда чекали випробування на капітана…

Я скинув із ніг черевики – спочатку один, потім другий, – з насолодою розлігся на приставній канапці і невдовзі заснув.

Уранці до мене підійшов Гед Борт. Щось на його обличчі не сподобалось мені. Коли робот заговорив, моє занепокоєння зросло: голос у нього був бляклий, невиразний. А це свідчило про те, що в Гедовім організмі сталися якісь непередбачені зміни.

– Ти порушив мій сон, Ерго, – сказав Борт, повільно кліпаючи.

– Я?

– Так. Десь опівночі з горішнього поверху долинуло два глухих удари. Вони вивели мене з забуття.

– Ніяких ударів не було. В тебе просто галюцинації.

– Ні, були, – заперечив Гед Борт. – Я їх навіть зафіксував.

– Де автозапис?

– Зараз принесу.

Гед Борт притьмом вийшов, а я лишився стояти на веранді.

«Ще цього бракувало! Порушення нервової діяльності. І якраз напередодні випробувань!…»

Невеселі думки перервав Гед.

– Ось! – простяг він мені маленьку капсулу, що заблищала проти сонця.

Із сусідніх котеджів виходили вихователі й учроби. Вони поспішали на стартовий майданчик: відтіля орнітоптер мав доставити їх у район акваторії – сьогодні за планом були заняття на воді й під водою.

Я нетерпляче натис на капсулі кнопку відтворення. До моїх вух долинув шерех, що його час од часу переривало ледве чутне потріскування. Це був фон – звичайнісінькі розряди.