Ніби з-під землі виросли люди з любительськими телескопами, старовинними підзорними трубами і навіть театральними біноклями. Дивно, скільки підзорних труб знайшлося в цьому місті.

— За п'ятдесят центів ви можете цілу хвилину милуватися зорями.

— Політ у небо! Дешево й безпечно! Лише двадцять центів!

— Хто хоче подивитись на небесного гостя? Долар за три хвилини.

Та глядачі марно напружували зір: бачити небо заважали вогні міста, а там, де його можна було спостерігати, всі зірки здавались однаковими. Ні страховинного «чужоземного сонця», ні жахливої кошлатої комети ніде не було видно. Небо спокійне, мовчазне, як завжди.

Проте уми вже було збудоражено. Жителі міста-гіганта, які давно забули про існування неба, раптом згадали про нього. Виявилося, хмарочоси, біржі, акції, люди, сейфи, кіно та все інше летять разом із Землею в нескінченному небесному просторі, і доля Землі може залежати від того, що діється в небі.

Люди вже не сміялись. Бульварні газети, звичайно, прибріхували, як завжди, хлопчаки-газетярі — ще більше. Але те, що якесь небесне тіло летить назустріч Землі, було, очевидно, фактом. Подробиць ніхто не знав, і невідомо було, чим усе це скінчиться.

Світ охопила тривога…

2. Де ділася Олена?

— В обчисленнях помилки бути не могло. Я перевіряв двічі, Архімед — тричі. Олена загинула. З нею трапилась якась катастрофа, — ніби в гарячці говорив Іван Іванович і дивився па стареньку дружину невидющими очима.

Іван Іванович Тюменєв, шістдесятилітній, але ще бадьорий старик, та його дружина Олена Гаврилівна сиділи на широкій веранді. Далеко внизу, під кручею, виблискувала річка, по той бік річки височіли порослі хвойним лісом гірські хребти.

Сонце заходило. Тепле повітря було насичене запахом смоли.