Минув ще якийсь час, і зоря піднесла нову несподіванку: світло її стало менш яскравим, так наче вона рушила назад, оддаляючись від Землі. Її голубий із зеленкуватим відтінком колір почав змінюватись на червоний. В небі є молоді зорі — червоні гіганти і старі зорі — червоні карлики. Але ж зоря, яку відкрив Тюменєв, мала голубий колір. Не могла ж вона постаріти на очах. Не могла вона з такою фантастичною швидкістю і оддалятись від Землі, щоб її голубий колір став червоним.

Не довіряючи Аркусову, Тюменєв сам зробив спектральний аналіз зорі і без великих зусиль виявив, що темні фраунгоферові лінії її спектра — подвійні. Розгадку знайдено: зоря була подвійна. Два сонця оберталися навколо центра ваги системи: одне — голубе, друге — червоне. В ту мить, коли зоря з'явилася, вона була обернена до Землі голубим сонцем. Згодом червоне сонце почало покривати голубе.

Дослідження показали, що зоря летить до нашої Сонячної системи з небувалою в літописах астрономії швидкістю.

Тепер зорю Абастумані було видно в телескоп уже так чітко, що її могли помітити й інші астрономи. Тюменєв вирішив, що настав час оповістити світ про нову зорю. Він склав і сам відправив телеграми до редакцій газет, до університетів, обсерваторій.

Так світ було схвильовано звісткою про наближення до Землі незвичайного небесного гостя.

4. Розмова на веранді

Олена Гаврилівна раділа з того, що історія з Оленою, яка так несподівано зникла, скінчилася щасливо. Хоч Іван Іванович, як і раніше, просиджував в обсерваторії цілісінькі ночі, він посвіжішав, почав добре спати і їсти.

Та це тривало недовго.

Дбайлива Олена Гаврилівна стала помічати, що Іван Іванович знову неуважний і задумливий — забуває навіть про улюблені полуниці з вершками.

— У нас в небі відбуваються великі події, — почав він, дивлячись примруженими очима на захід сонця. — Ми посилено вивчаємо зорю. Я спостерігаю її в телескоп, Аркусов фотографує, Архімед обчислює без кінця. Ми випередили іноземних астрономів: нам про зорю відомо таке, чого ще ніхто в світі не знає.