— Знову він співає. Архімед!

— Га-а?

— Іди сюди!

Тюменєв відкинувся на спинку крісла, чекаючи племінника.

Кроки Архімеда гучно лунали по обсерваторії.

— До ваших послуг, дядечку. Дя-деч-ку! Іване Івановичу!

— Ох, пробач, любий. Замислився і не чув, як ти підійшов. Закінчив обчислення?

— Так.

— А висновки? — спитав Тюменєв. Архімед розвів руками.

— Комета Олена рухається набагато швидше, ніж рухалась, коли з'явилася минулого разу.

— Так, усе це дуже дивно, — промовив Тюменєв. — Яскравість Олени неймовірно швидко зростає. Отже, комета рухається з швидкістю, яка суперечить усьому, що нам відомо в цій галузі. Загадковий і той факт, що досі ми не змогли виявити ні найменшої ознаки хвоста, хоч його вже має бути видно. Я починаю думати… Спектральний аналіз покаже, маємо ми справу з Оленою чи з якимось іншим небесним тілом.

— Але ми знайшли її…

— В тому місці, де чекали появи Олени? Це могло бути просто випадковістю. А ось і Аркусов. Ідіть сюди швидше! Що показав спектральний аналіз?

— Я ще ніколи не бачив такого складного спектра. Щось дивовижне, — відповів Аркусов.

— Але ж спектр Олени був не складний. Вуглеводень, окис вугле…

— Цей спектр зовсім не схожий на спектр комети Олени! — перебив Аркусов.

— От бачиш, — звернувся Тюменєв до Архімеда. — Моя догадка справджується. Мені лишається втішатись тільки тим, що, загубивши Олену, я відкрив нову зорю.

— Пробачте, дядечку, я відкрив її раніше за вас, — заперечив Архімед.

— Навіщо сперечатись? Назвіть її зорею Абастумані, й годі, — запропонував Аркусов.

Тюменєв усміхнувся.

— Так ми й зробимо. А поки що продовжуйте спостерігати зорю.