Почалося грабування інкасаційного візка. Ватажок передавав пакети своїм спільникам, і вони переносили їх в приміщення агентства. Двері контори лишились широко розчинені, окреслюючи на тротуарі великий квадрат світла, в який на мить виринали перехожі, щоб зараз же загубитись у темряві. Кожний міг би безборонно ввійти, але нікому це й на думку не спадало, і байдужий натовп проминав людей, у діях яких не було нічого підозрілого.

Через п’ять хвилин візок спорожнів. Замкнувшися в конторі, бандити приступили до сортування. Цінні папери, акції та облігації відкидали геть, і скоро вони вкрили підлогу. Банкноти поділили на п’ять частин, і кожний член зграї набив ними пазуху. Дзвінка монета перейшла з мішків у їхні кишені.

— Тепер, — промовив ватажок, — умовимось заздалегідь про все. Коли я від’їду, ви залишаєтесь тут і опускаєте штори. Потім вийдете сюди, — продовжував він, вказуючи на двері до коридора в глибині приміщення. — Останній нехай двічі поверне ключ в замку і кине його в каналізацію. Там, далі, вестибюль — ви ж знаєте всі ходи й виходи. Не забудьте про того йолопа, — додав він, вказуючи пальцем на кабінет директора. — Пам’ятаєте умову?..

— Так, так, пам’ятаємо, не турбуйся.

Він уже зібрався йти, але спинився.

— Чорт! Я й забув про головне… Тут повинен десь бути список інших агентств.

Знайшовши потрібне і відшукавши адресу агентства С, він наказав:

— Плащі киньте в кутку. Хай їх тут знайдуть. Головне — щоб їх не побачили більше на нас Зустрінемось самі знаєте де… Пішли!

Решту мішків з золотом і сріблом перенесли в візок.

— Все. Не баріться ж! — гукнув ватажок.

І поки за його провожатими замикалися двері і спускалися залізні штори, новоявлений кучер схопив віжки й оперіщив коней батогом. Візок зірвався з місця і понісся однією вулицею, другою, завернув ще раз і нарешті спинився перед агентством С.

Візниця сміливо ввійшов туди і попростував до каси.