— Чому ж кинув? — запитав дідок.

— Тому, що все це нісенітниці.

— Що нісенітниці — добрі вчинки?

— Ні, чарівники… Скажіть, оці пряжечки у вас на черевиках позолочені чи, може, золоті?

— Просто золоті… Чому ж ти вважаєш, що чарівники — нісенітниця?

Незнайко почав розповідати про те, як він мріяв про чарівну паличку, як Кнопочка розказала йому, що треба робити добрі вчинки, і як у нього нічого не вийшло, тому що він був здатний робити добрі вчинки лише заради чарівної палички, а не безкорисливо.

— А ось ти сказав, що відпустив погуляти Бульку, — хіба ти це зробив теж заради чарівної палички? — запитав дідок.

— Що ви! — махнув Незнайко рукою. — Я й забув тоді. про чарівну паличку. Мені просто жаль було, що Булька весь час на прив'язі сидить.

— Отже, ти зробив це з власної охоти?

— Звичайно.

— От і є один добрий вчинок!

— Дивно! — вигукнув Незнайко й навіть засміявся з радості. — Сам не помітив, як добрий вчинок зробив!

— А потім ти зробив ще один добрий вчинок.

— Це коли ж?

— Ти ж захистив мене від собаки. Хіба це поганий вчинок? Чи, може, ти його тільки заради чарівної палички зробив?

— Ні! Про чарівну паличку я й не згадував.

— От бачиш! — утішився дідок. — Потім ти зробив третій добрий вчинок, коли прийшов довідатися, чи не покусав мене собака, й вибачився. Це добре тому, що завжди слід бути уважним до людей.

— Чудасія та й годі! — засміявся Незнайко. — Три добрих вчинки — і всі підряд! У житті зі мною таких чудес не бувало. От уже анітрошечки не здивуюся, якщо я сьогодні зустріну чарівника!

— І не дивуйся. Ти його вже зустрів.

Незнайко підозріло глянув на дідка:

— Ви ще, може, скажете, що ви чарівник?

— Так, я чарівник і є.