Незнайко щосили витріщив очі на дідка й старався роздивитися, чи, бува, той не сміється, але борода так щільно закривала його обличчя, що неможливо було помітити посмішку.

— Ви, мабуть, смієтеся, — недовірливо сказав Незнайко.

— Зовсім не сміюся. Ти зробив три добрих вчинки й можеш просити в мене що завгодно. Ну, що тобі більше до вподоби: шапка-невидимка чи чоботи-скороходи? Чи, може, ти хочеш килим-самольот?

— А у вас є килим-самольот?

— Атож! Є і килим. Усе є.

Дідок витряс із широкого рукава свого халата скручений у трубку килим і, швидко розгорнувши його, розстелив на землі перед Незнайком.

— А ось чоботи-скороходи, ось шапка-невидимка…

З цими словами він витягнув з другого рукава шапку та чоботи й поклав їх поряд на килимі-самольоті. Слідом за цим з'явились гуслі-самогуди, скатертина-самобранка і всілякі інші таємничі предмети.

Незнайко поступово переконався, що перед ним найсправжнісінький чарівник, і запитав:

— А чарівна паличка у вас є?

— А чому ж ні? Є і чарівна паличка. Ось, будь ласка.

І чарівник дістав із кишені невеличку круглу паличку червонясто-коричневого кольору й дав її Незнайкові. Незнайко взяв паличку.

— А вона справжня? — запитав він, усе ще не ймучи віри, що мрія його здійснилася.

— Найсправжнісінька чарівна паличка, можеш не сумніватися, — запевнив його чарівник. — Якщо не робитимеш поганих вчинків, усі твої бажання будуть здійснюватися, варто лише сказати, чого хочеш, і махнути паличкою. Але, як тільки ти зробиш три поганих вчинки, чарівна паличка втратить свою чарівну силу.

У Незнайка від радості перехопило віддих, серце закалатало в грудях удвічі швидше, ніж треба.

— Ну, то я побіжу скажу Кнопочці, що в нас тепер чарівна паличка є! Бо це ж вона навчила мене, як її дістати, — сказав Незнайко.

— Біжи, біжи, — відповів чарівник. — Хай Кнопочка теж порадіє. Адже я знаю, що вона давно мріє про чарівну паличку.