— Ось на чому ми поїдемо подорожувати! — вигукнув Незнайко.

— На автомобілі? — здогадалася Кнопочка.

— Звичайно.

— А забув, як ти на автомобілі покотився з гори? І сам мало не вбився і машину поламав!

— Ет, дивачка! Та я ж тоді водити машини не вмів.

— Наче тепер навчився?

— А тепер мені й учитися не треба. Скажу паличці, що хочу вміти водити, й одразу вмітиму.

— Ну, тоді що ж, — сказала Кнопочка. — Тоді поїдемо на автомобілі. Це справді цікавіше.

Незнайко махнув паличкою і сказав:

— Хочемо, щоб у нас автомобіль був, як у Гвинтика й Шпунтика, і щоб я водити вмів!

Одразу ж у кінці вулиці з'явився автомобіль і швидко під'їхав до Незнайка й Кнопочки. Незнайкові навіть здалося, що це знову Гвинтик і Шпунтик їдуть. Однак, коли автомобіль зупинився, Незнайко побачив, що за кермом нікого не було.

— Ось яка штука! — вигукнув він, оглядаючи автомобіль з усіх боків.

Він зазирнув навіть під машину, думаючи, що водій навмисне сховався внизу, щоб обдурити його. Нікого не знайшовши, Незнайко сказав:

— Ну й що ж, нічого дивного. Чародійство і є чародійство!

З цими словами він одчинив дверці машини, поставив ящик з морозивом на заднє сидіння, а сам сів спереду за кермо. Кнопочка сіла біля нього. Незнайко вже хотів завести мотор, та Кнопочка раптом побачила, що до них іде якийсь малюк.

— Постривай-но, — сказала вона Незнайкові. — Щоб ми, бува, не збили його.

Незнайко підождав, поки малюк підійде ближче, і тут побачив, що це був ніхто інший, як усім відомий Бруднуля Пістрявенький.

Цей Бруднуля Пістрявенький ходив завжди в сірих штанцях і такій же сіренькій курточці, а на голові в нього була сіра тюбетейка з візерунками, яку він називав ярмулкою. Він вважав, що сіре полотно це найкраще в світі, бо воно менше брудниться. Це, звичайно, дурниця і неправда. Сіре полотно брудниться, як і інші, тільки бруд на ньому чомусь менше помітний.