Бац! Об землю стукнувся великий голубий ящик, схожий на ті, в яких продавці носять морозиво. Незнайко підняв кришку, з-під якої одразу заклубочилась пара, й дістав з ящика дві порції морозива. Закривши ящик і сівши на ньому, як на лавочці, Незнайко взявся гризти морозиво, яке було значно твердіше й прохолодніше від попереднього.

— Оце морозиво! — похвалив він. — Зуби можна зламати!

— Цікаво, ця паличка може тільки морозиво діставати чи ще що-небудь? — спитала Кнопочка.

— Дивачка! — сказав Незнайко. — Це справжнісінька чарівна паличка, й вона все може. Хочеш, шапку-невидимку — дістане шапку-невидимку; хочеш килим-самольот — дасть тобі килим-самольот.

— Ну то давай попросимо килим-самольот і полетимо мандрувати, — запропонувала Кнопочка.

Незнайкові дуже хотілося щонайскоріше вирушити и мандрівку, але він згадав, як страшно йому було летіти на повітряній кулі, котру сконструював Знайко, й сказав:

— На килимі-самольоті не дуже зручно подорожувати, тому що, коли угорі летиш, то нічого не бачиш унизу.

— Ну, тоді треба щось інше придумати, — сказала Кнопочка. — Я десь читала, що бувають якісь поїзди… Ти сидиш, і нічого робити не треба, тому що тебе везе паровоз по залізниці.

— Це я знаю. Нам про залізницю Знайко розповідав. Він її бачив, коли їздив у Сонячне місто по книжки. Але залізниця теж небезпечна річ: там бувають аварії.

У цей час Незнайко побачив Гвинтика й Шпунтика, котрі їхали вулицею на своєму новому автомобілі. Цей автомобіль мав чотири місця, з відкритим кузовом, таким самим, як і попередній, котрого Незнайко поламав, вирішивши покататись на ньому. Але, на відміну від попереднього, цей автомобіль був значно кращий, і мотор у нього був потужніший, бо його приводила в рух не звичайна газована вода, а газована вода з підігрівом.

Побачивши Незнайка й Кнопочку, Гвинтик і Шпунтик помахали їм руками. Незнайко став кричати, що в нього є тепер чарівна паличка, але автомобіль так тріщав, що Гвинтик і Шпунтик нічого не розчули й, збивши хмару куряви, зникли зі своєю машиною у кінці вулиці.