На другий день Незнайко прокинувся раніше й почав робити добрі вчинки. Насамперед він як слід умився холодною водою, причому не шкодував мила, й гарненько почистив зуби.

— От і є вже один добрий вчинок, — сказав він сам собі, утершись рушником і старанно причісуючи чубчик перед дзеркалом.

Поспішайко побачив, що він крутиться перед дзеркалом, і сказав:

— Гарний, гарний! Нічого не скажеш, дуже гарний!

— Та вже ж красивіший за тебе! — відповів Незнайко.

— Звичайно. Такого красивого видочка, як у тебе, пошукати треба!

— Що ти сказав? Це в кого видочок? Це в мене видочок? — розсердився Незнайко та як уперіщить Поспішайка по спині рушником.

Поспішайко лише рукою махнув і швиденько втік од Незнайка.

— Поспішайко нещасний! — кричав йому вслід Незнайко. — Через тебе добрий вчинок пропав!

Добрий вчинок справді пропав, бо ж, розсердившись на Поспішайка і вдаривши його по спині рушником, Незнайко, звичайно, зробив поганий вчинок, і тепер треба було починати все спочатку.

Трохи заспокоївшись, Незнайко став думати, який би ще зробити добрий вчинок, проте на думку чомусь нічого путнього не спадало. До сніданку він так нічого й не придумав, але після сніданку голова його стала міркувати трошки краще. Побачивши, що лікар Пілюлька заходився товкти в ступці якусь суміш для ліків, Незнайко сказав: