— Ти, Пілюлько, все трудишся, все іншим допомагаєш, а тобі ніхто не хоче допомогти. Давай я потовчу за тебе, ліки.

— Будь ласка, — погодився Пілюлька. — Це дуже добре, що ти хочеш мені допомогти. Ми всі повинні помагати одне одному.

Він дав Незнайкові ступку, й Незнайко став товкти порошок, а Пілюлька робив з цього порошка пілюлі. Незнайко так захопився, що натовк порошку навіть більше, ніж треба.

«Ну нічого, — думав він. — Це не завадить. Зате я зробив добрий вчинок».

Справді все закінчилося б добре, якби Незнайка не побачили за цим заняттям Сиропчик і Пончик.

— Поглянь, — сказав Пончик, — Незнайко, мабуть, теж захотів стати лікарем. Ото буде сміху, коли він почне лікувати всіх!

— Ні, він, мабуть, вирішив підлизатися до Пілюльки, щоб не давав касторки, — відповів Сиропчик.

Почувши ці глузування, Незнайко розсердився і замахнувся на Сиропчика ступкою:

— А ти, Сиропчику, мовчи, бо як дам ступкою!

— Стривай! Стривай! — закричав лікар Пілюлька.

Він хотів забрати в Незнайка ступку, але Незнайко не віддавав — і завелися битись. У бійці Пілюлька зачепився за стіл ногою. Стіл перекинувся. Весь порошок розсипався на підлогу. Пілюлі покотилися в різні боки. Насилу Пілюльці пощастило видерти в Незнайка ступку, і він сказав:

— Геть звідси, капосний! Щоб я тебе тут більше не бачив! Скільки ліків пропало даремно!

— Ах ти, Сироп поганий! — лаявся Незнайко. — Я тобі ще покажу, попадись ти мені тільки! Який добрий вчинок даром пропав!

Так, добрий вчинок пропав і цього разу, тому що Незнайко навіть не встиг його довести до кінця.

Так було цілий день. Скільки не старався Незнайко, йому ніяк не вдавалося зробити не тільки трьох, але навіть двох добрих вчинків підряд. Коли ж йому щастило зробити що-небудь добре, то одразу слідом за цим він робив що-небудь погане, а іншим разом з доброго вчинку вже з самого початку виходила якась дурниця.