— Ну, я не такий, — махнув Незнайко рукою. — Я, коли хочеш, можу бути чемним зовсім даром і добрі вчинки можу робити без ніякої вигоди.

Розставшись з Кнопочкою, Незнайко пішов додому. Він вирішив робити тепер добрі вчинки тільки з власної охоти й зовсім не думати про чарівну паличку. Однак легко сказати — не думати! А насправді, коли хочеш про щось не думати, то обов'язково тільки про те й думаєш.

Прийшовши додому, Незнайко сів читати книжку казок. Мисливець Кулька, який сидів біля вікна й чистив свою мисливську рушницю, сказав:

— Що ти там читаєш таке цікаве? Ти почитав би уголос.

Незнайко тільки хотів сказати: «Як тобі так хочеться, то візьми сам почитай», але в цю хвилину згадав про чарівну паличку й подумав, що, коли виконає прохання Кульки, то зробить добрий вчинок.

— Ну гаразд, слухай, — згодився Незнайко й став читати вголос.

Мисливець Кулька слухав з задоволенням, і йому не так скучно було чистити рушницю. Інші коротульки почули, що Незнайко читає казки, і теж зібралися послухати.

— Молодець, Незнайку! — сказали вони, коли книжка скінчилася. — Це ти гарно придумав — почитати вголос.

Незнайкові було приємно, що його хвалять, і, водночас було дуже прикро, що він недоречно згадав про чарівну паличку.

«Якби я не згадав про паличку і згодився почитати книжку просто так, то зробив би це з власної охоти, а тепер виходить, що я читав заради вигоди», — думав Незнайко.

І так виходило весь час. Незнайко робив добрі вчинки тільки тоді, коли згадував про чарівну паличку; коли ж він забував про неї, то міг робити лише погані вчинки. Звичайно, якщо сказати по правді, то іноді йому все ж щастило зробити якийсь малюсінький добрий вчинок, зовсім не думаючи про те, що він робить це заради чарівної палички.