— Чому ж не з'явився чарівник? — сердито наступав Незнайко.

Кнопочка каже:

— Ну, чарівник сам знає, коли йому треба з'являтись. Може, ти зробив не три добрих вчинки, а менше.

— «Не три, не три»! — презирливо пирхнув Незнайко. — Не три, а, напевно, тридцять три — ось скільки!

Кнопочка знизала плечима:

— Напевно, ти робив добрі вчинки не підряд, а впереміш із поганими.

— «Впереміш із поганими», — передражнив Незнайко Кнопочку й скорчив таку гримасу, що Кнопочка з переляку навіть позадкувала. — Коли хочеш знати, я вчора цілий день був ввічливий і нічого поганого не робив: не сварився, «не бився, а коли й казав які слова, то тільки «вибачте», «дякую», «будь ласка».

— Чомусь сьогодні від тебе цих слів не чути, — похитала головою Кнопочка.

— Я ж зовсім не про сьогодні, а про вчора розказую. Незнайко й Кнопочка стали думати, чому все так вийшло, й нічого не могли придумати. Нарешті Кнопочка сказала:

— А може, ти не безкорисливо робив ці вчинки, а заради вигоди?

Незнайко навіть спалахнув:

— Як це — не безкорисливо? Що ти мелеш! Розтелепкові шапку допоміг знайти. Моя це шапка, чи що? Пілюльці конвалії збирав. Яка мені вигода від тих конвалій?

— Для чого ж ти їх збирав?

— Наче не розумієш? Сама ж ти сказала: якщо зроблю три добрих вчинки, то дістану чарівну паличку.

— Виходить, ти все це робив, щоб одержати чарівну паличку?

— Звичайно!

— От бачиш, а кажеш — безкорисливо.

— Для чого ж я, по-твоєму, повинен робити ці вчинки, якщо не заради палички?

— Ну, ти повинен робити їх просто так, з власної охоти.

— Яка там ще охота?

— Ех, ти! — з посмішкою сказала Кнопочка. — Ти, мабуть, можеш робити щось добре тільки тоді, коли знаєш, що тобі дадуть за це якусь винагороду — чарівну паличку або ще щось. Я знаю, у нас є такі малюки, котрі навіть ввічливими стараються бути тільки тому, що їм пояснили, ніби чемністю та догожданням можна досягти чогось для себе.