— Сину мій, відповідай, не крийся: де справжній рубін?
Принц розгублено мовчав, бо не розумів: відкіля батькові відомо, на який камінчик перетворився вуглик?! Задоволено мугикнувши у бороду, король простягнув Костандісу оксамитовий футлярчик і наказав:
— Відкрий і подивися, що там лежить.
Принц послухався… і з завмиранням серця побачив, що у футлярчику знаходиться золота обручка… з рубіном?! Він не вірив власним очам…
— Тепер дістань звідти обручку.
І сталося неможливе: тільки-но прикраса опинилася в руці Костандіса, як рубін знов перетворився на діамант.
— Поглянь на портрет.
Принц ледь відірвав від каменя перелякані очі… й зустрівся з жалісливим поглядом намальованої чарівниці!
— Отже, настала і тобі пора дізнатися, що ж насправді лежить у скриньці.
Король зняв з шиї такий само тоненький золотий ланцюжок, який був у принца — тільки на ньому висів малесенький ключик. За мить скриньку було відчинено… і вкрай здивований Костандіс побачив у ній багато-багато обручок з яскраво-червоними рубінами!!!
— Як бачиш, синку, поголос доволі точно зберіг легенду. Майже точно… окрім однієї дуже суттєвої деталі: чаклунка, яка наслала закляття на наш рід, полюбляла понад усе зовсім не діаманти, — тихо мовив король, доки принц намагався усе збагнути. — Як бачиш, вона віддавала перевагу рубінам, тож зовсім не на діамант мала обертатися вуглинка. Тому запитую знов: куди подівся справжній камінчик?
— Але ж якщо так!..
Думки шалено плуталися, збігалися до купи, кидалися урозтіч знов і знов, тому принц так і не зміг сказати більш нічого путящого.
— Так, сину, закляття на наш рід чаклунка і справді наслала. Так — сила кохання претендента на престол справді мала перетворити шматочок звичайнісінького вугілля на коштовний камінчик, що належало принести сюди, до потаємної кімнати королівської скарбниці, та покласти під чарівний портрет. Проте де гарантія, що камінчик буде справжнім?! Тобто — що на нього справді обернулася саме вуглинка?! Де гарантія, що кандидат на престол не скористається послугами, наприклад, ось такого майстра?..