Але на тому справа не скінчилася. Навпаки, чим далі, тим більше думав принц про красуню Хелен — і рубін в обручці сяяв щоразу яскравіше. Та дивна річ: світло, що линуло від камінчика, чомусь не здавалося юнакові ні жахливо-кривавим, ані лиховісно-вогняним! У тому сяянні ввижалися лише безкраї поля червоних маків та запашні трояндові кущі, серед яких Костандіс та Хелен прогулювалися, міцно тримаючися за руки.

Молоді люди почали зустрічатися. Як і будь-хто з жителів королівства, дочка лісничого знала про давнє закляття чаклунки. Побачивши, що в її присутності вугілля обертається на рубін, дівчина зрозуміла: не бачити їй щастя з Костандісом! Та й, зрештою, хто вона така — заморська принцеса?! Зовсім ні!.. Отже, принцеві варто було припинити побачення.

Костандіс теж чудово розумів це, проте щось йому заважало. Хоча камінчик обручки сповіщав про одне, серце промовляло зовсім про інше… Думав він, думав, що ж робити — і таки нарешті придумав! Викликавши до потаємної палацевої кімнати молодого здібного ювеліра, принц наказав йому огранити та вправити в обручку справжній діамант, рубінчик же дозволив забрати в рахунок оплати за роботу на додачу до грошей.

— Тільки дивись, нікому анічичирк! — настрахав майстра під кінець бесіди. — Зі мною не жартуй, бо миттю без голови на плечах залишишся.

Ювелір усе зрозумів і зробив те, чого вимагав принц: через тиждень обручка з діамантом була готова.

— Але ж ціле королівство потрапляє у небезпеку!.. — жахнулася Хелен, коли щасливий Костандіс продемонстрував їй яскраву підробку.

— Моє королівство — це ти, і байдуже, яким кольором світиться камінчик в обручці. Бо ти, моя кохана, прекрасніша від будь-які коштовності світу й жаданіша, ніж корона! — рішучо мовив принц.