Одно слово, всі розбагатіють!.. Поз'їжджалися з усіх сіл до нашого міста. Люди перебудовували будинки, ставили нові крамниці. Таксу на м'ясо підвищили. Почали вже подумувати про те, щоб запросити нового різника, збудувати нову синагогу та поширити старе кладовище — одно слово, у нас стало весело. Та й що тут дивного? Залізниця, станція, вокзал! Візники спочатку, правда, трохи бунтували, були дуже невдоволені з усієї цієї витівки, але хто їх питає? Проклали рейки, привезли вагони, поставили вокзал, повісили дзвінок, прибили дощечку: "Станція Деражня" — і, як то кажуть, не трать, куме, сили...

Коли залізниця почала працювати, озивається до мене моя стара:

— Що ти робитимеш, Йоночко? (Мене звуть Йона).

— Що робитиму? — кажу. — Те саме, що й всі люди роблять. Всі деражнянці крутяться коло залізниці, то й я буду крутитися коло залізниці!..

Я взяв ціпочок, пішов на вокзал і зробився, як то кажуть, "правителем". Що таке "правитель"? "Правитель" означає ось що: коли хто-небудь купує вагон борошна і хоче навантажити його та відправити, то для цього самого і і потрібен "правитель". Але оскільки мало не всі деражнянці стали "правителями", то таки кепсько: мучишся, крутишся, іноді купиш у селянина мішок зерна, продаси його з рук у руки і або заробиш, або втратиш; а іноді, коли пощастить, дістанеш факторове, те, се, — погані справи, нема де заробити! Щоправда, раніше теж бідували, але ми тоді не мали залізниці, і досада не була така велика. Навіщо нам здалися станція, вокзал, дзвінок і весь цей гармидер? Одного разу стою на вокзалі трохи засмучений і проводжаю поштовий поїзд. Вже пролунав третій дзвінок, паровоз уже дав гудок, з димаря повалив густий дим. Дивлюся, на платформі стоїть панок, високий, сухорлявий, у картатих штанях, високому капелюсі і з безліччю чемоданів. Він стоїть, витягнувши шию, і озирається, як грішна душа, навколо. Цьому панові, певно, чогось треба, подумав я собі і почуваю, ніби хтось мене штовхнув ззаду: "Чоловіче, підійди до нього і спитай, може, йому справді чогось треба". І тільки-но я рушив з місця, він кинувся до мене, торкнувся рукою капелюха і звертається до мене по-німецькому, розтягуючи співучо слова: