Я стер рукавом пил з оправи. Стародавній шрифт, пожовклий від часу папір… Це був популярний підручник з астрономії. Цікаво, чим тоді займалися вчені? Я навмання розгорнув книжку. Формули, таблиці, цифри, цифри… «Що нас чекає на Місяці…» «Розрахунки траси на Венеру…» «Зодіакальне світло…» «Найновіша теорія тяжіння…» Гм, найновіша! її ж було спростовано буквально за якихось п’ять років. «Улюблениця шести сонць…» Цікаво! Я сів у крісло, присунув настільну лампу і став читати.

Мова йшла про планету, небом якої одночасно мандрувало бодай чи не шість сонць. Дивовижний світ вразив мою уяву. Пробігаючи сторінку за сторінкою, я забув про час.

Скільки води спливло відтоді! Чимало випало мені пережити. Позаду і експедиції у безмежний космос, і та страхітлива катастрофа на Марсі… Проте й зараз я ніби бачу поперед себе батькову бібліотеку, поспіль заставлений диктофонами письмовий стіл (до нього мені категорично було заборонено підходити), стелажі, горішні полиці яких губилися в напівмороці, рівний яскравий еліпс од настільної лампи.

Тієї ночі мені й на думку не спадало, що химерний світ із шести сонць стане метою мого життя.

Від давнього паперу, здавалося, струмували невловимі пахощі. Можливо, так пахне час?

Я блискавично пробіг розділ, присвячений історії питання. Люди з давніх-давен між інших зірок спостерігали і сузір’я Близнят, де найяскравішими були Кастор і Поллукс. До 1718 року ніхто не віднаходив у цій системі нічого особливого. Та ось англійський астроном Брадлей спрямував свій телескоп на небо й раптом виявив, що Кастор, власне, не одна зірка, а дві, тобто, що це два велетенських і жарких сонця, поєднаних між собою могутнім тяжінням. Інакше кажучи, Кастор був схожий на гігантську гантель.

Обидва сонця обертаються довкола одного центра.