Відкриття Брадлея викликало сенсацію. Астрономи всього світу кинулися до своїх телескопів, аби перевірити й уточнити повідомлення англійського колеги. Заскрипіли пера математиків. їм би дуже знадобились обчислювальні машини, проте вони з’явилися лише через кілька століть по тому.

Виявилось, що подвійне сонце Кастор обертається досить повільно,– звичайно, в наших, земних масштабах: його період обертання складає не багато не мало – 341 рік.

Дослідити подвійне сонце було не так-то просто. Річ у тім, що рух небесних тіл, який астрономи спостерігають в оптичні прилади, не є справжнім. Зірка завжди рухається в площині, що нахилена до прямої нашого зору під якимось кутом. Я це гаразд збагнув через два дні, коли, склавши на п’ятірку останній екзамен, відпочивав на одній із спортивних баз Місяця, поблизу кратера Аристарх. Вийшов, пам’ятаю, з намету – так ми називали комфортабельну кулю, в якій мешкали. Була ніч, тривала ніч, до якої ми ще мали звикнути.

Ділянка Місяця, де розташувалася база, була незаймана: її не утюжили бульдозери, не вдосконалювали лісники. Весь район планувався під заповідник. Я ішов, обережно минаючи споконвічні кратери й піки скам’янілої лави; тут усе було так само, як і тоді, коли на поверхню Місяця вперше ступила людина. В чорному небі, поцяткованому зірками, непорушно зависав блакитний глобус – Земля. Йти було незвично легко – давалося взнаки порівняно слабке тяжіння на Місяці. Та я знав, що небезпека зірватися в яку-небудь тріщину від цього не стала менша, і весь час не втрачав пильності. Бездоганно підігнаний скафандр дозволяв маневрувати легко й невимушено.

Інколи я уповільнював крок і озирався. Довколишній пейзаж був схожий на намальовану тушшю картину, автор якої надміру захопився гострими кутами. Ніяких переходів, ніяких напівтонів! Перед вильотом на базу вчитель пояснив нам причину цього незвичайного явища. На землі пересічена місцевість поступово вирівнюється під дією вологи та вітру. Цей процес триває вже багато мільйонів років. Тим часом на Місяці, поки до нього не дісталась людина, не було ні води, ні атмосфери. Саме тому місячний ландшафт такий химерний і здається засіяним велетенськими сталагмітами.