Скасування військово-полкового устрою в Малоросії викликало певні труднощі, адже переписувати козаків до намісництв було недоцільним. Тим паче, щоб отримати права однодворців, козаки мали відслужити в російській армії 15 років. Переведення козацьких родин до стану однодворців відбувалося за умови, коли хоча б один її представник — батько чи хтось із синів — ішов на військову службу. Права надавалися всій родині.

Царським указом від 28 червня 1783 р. з козаків 10 Малоросійських полків створювалося 10 легкокінних полків, у складі б ескадронів кожний (по 138 вершників в ескадроні). До них вливалися й рештки 3 Охочекомонних полків — колишньої гетьманської гвардії. 6 лютого 1784 р. легкокінні полки було перейменовано на карабінерні. Козаки у їх лавах мусили відбути на військовій службі 15 років, а залишаючись ще на 5 років, нагороджувалися додатковим чином. Останнє виявилося надзвичайно привабливим для козацтва. Дослужитися протягом 20 років до чину вахмістра (найвищий підофіцерський чин) для письменної та вправної людини не становило проблеми. Проте у відставку ці військові виходили вже з першим офіцерським ЧИНОМ — прапорщика, а разом з цим отримували і спадкове дворянство

Слід зауважити, що жодний з українських істориків не досліджував питання реорганізації Малоросійських козацьких полків у легкокінні, а потім карабінерні. Звертаючись до цієї теми, автори часом припускаються багатьох помилок, зокрема стверджують (без посилань на факти чи джерела), що 15-літня солдатчина була важким тягарем для малоросійського козацтва.

Дослідник початку минулого століття О. Г. Мартинов ретельно ознайомився з державними актами та документами полкових канцелярій того часу, і в історії 12-го драгунського Стародубівського полку (колишнього Стародубського козацького), змальовує зовсім іншу картину умов служби козаків. По-перше, автор доводить, що реорганізація полків тривала аж до середини 1785 р., причому весь цей час козаки залишалися по домівках. Зібравшись нарешті у полки, вони поводилися зовсім не як безправні солдати: