Нараз ляснув короткий постріл, і Коршун схопився за руку. Ступив крок назад.

Андрій озирнувся: Віра все ще цілиться, і з цівки карабіна йде димок…

— Руки вгору! — скомандував Коршунові, однак той не підвів, тримався правицею за ліву, й поміж пальців виступала кров.

— В кого стріляєте? — вигукнув з ненавистю й метнувся до автомата.

Андрій дав чергу Коршунові під ноги, й бандерівець відступив. Надбігла Віра, схопила «шмайсер».

— Руки вгору! — повторив Андрій, і тепер Коршун збагнув, що з ним не жартують. Підвів руки, заклавши їх на потилицю.

— Спиною!.. Оберніться до мене спиною! — наказав Андрій.

Обличчя в Коршуна скривилося, хотів щось сказати, та промовчав.

Андрій швидко обшукав його, витягнув з кишені пістолет і дві гранати.

— Віро, — сказав рішуче, — тримай його на прицілі, а я зараз зв'яжу йому руки.

— Що ти хочеш зі мною зробити, Андрію? — запитав Коршун. — Ми ж родичі!

Хлопець почав знімати з себе ремінь.

— Мовчати! — мовила Віра, та Коршун лише блиснув на неї очима.

— Андрію, — вів далі, — ти не вробиш цього, бо сам потім проклинатимеш себе! І мусиш вислухати…

— А я вже слухаю. Де Гриць?

— Гриць? Хіба я знаю, де він? Сховався десь… Ліс великий… А нам треба побалакати наодинці. У мене є таємниця, вона не для третіх вух…

— Ні, — заперечив хлопець, — вам не спіймати мене!

Коршун глянув на Віру важким поглядом.

— Добре, — зважився, — нехай слухає… У стайні під яслами закопано ящик з коштовностями. Вистачить тобі й цьому дівчиську на все життя. І мені також.

— Ось воно що! — здивувався Андрій. — Тепер мені все зрозуміло!

— А якщо зрозуміло, біжи мерщій до села!..

— Овва, — почав Андрій весело, — я був кращої думки про вас. А виявляється, ви ще й грабіжник!

Коршун рвонувся до хлопця, та Віра дала попереджувальний постріл.