А дзуськи! Він не такий дурний, щоб добровільно підставляти свою голову під удар, вона йому дорожча за всі ідеї ОУН і її ватажка Степана Бандеру. І нехай цей емісар розпатякує, що хоче, він, отець Йосип, буде обережний, як олень, і холодний та мудрий, як змій.

— Так, так… — мовив і невизначено похитав головою. — Може, шановний пан хоче кави?

Емісар головного проводу саме почав розповідь про нові настанови шефа ОУН — репліка отця Йосипа прозвучала дещо нетактовно, збила його з думки, якось приземлила й повернула до суворої дійсності. Він пильно глянув на отця Йосипа — чи не глузує, та єгомосць дивився на нього доброзичливо, немов саме від того, хоче його гість кави чи не хоче, залежало практичне втілення ідей, висунутих емісаром головного проводу.

— Єгомосць має справжню каву? — посміхнувся недовірливо. — Навіть у нас там вона коштує скажені гроші. Невже більшовики такі щедрі й продають її вам?

Отець Йосип подумав, що цей закордонний гість багато чого не знає і йому доведеться тут несолодко. Креснув у долоні, кличучи хатню робітницю, й наказав м'яко:

— Будь ласка, кави нам, Фросю, й тістечок.

Емісар головного проводу заздрісно подивився на Фросю й мимоволі випнув груди: гарненьке бісеня, цей чортів піп уміє влаштовуватись. Ворухнувся у фотелі й заклав ногу на ногу. Та, побачивши плями на штанях, сховав ноги. Звик носити гарні костюми, пошиті в модних кравців, а тут довелося маскуватися під бідного селюка, який доношує одяг до того, що вже світиться, і навіть тоді ще довго думає, чи варто купувати новий.

Ця роль була не до смаку емісарові головного проводу. Жив у достатку, навіть розкошах: батько мав магазин у Коломиї, дав синові університетську освіту, і той справдив його надії. Редагував одну з націоналістичних газет, за що й був пригрітий самим Степаном Бандерою. А тепер — брудні, заплямовані штани…