Штех допив каву.

— Може, пан воліє ще чашечку? — потягнувся до кавника отець Йосип, однак Штех зупинив його рішучим рухом руки.

— По-перше, — почав, — єгомосць, певно, здогадується, що прибув я сюди інкогніто? Лише один пан знає мене, для всіх інших я Микола Дейчаковський, працівник Коломийської райспоживспілки. Тут у відрядженні, службові справи, різні заготівлі, зрозуміло?

— Пан міг би й не попереджати мене.

— Мушу, бо тут зайвина не зашкодить. Далі. Ми з вами зустрічатимемось лише в крайніх випадках, коли виникне потреба виконати якесь завдання.

Отець Йосип зблід, та мовив твердо:

— Перепрошую, але змушений одразу поставити крапки над «і». Ніяких ваших завдань не виконуватиму.

— Вар'ята граєте? — В тоні Штеха відчувалася відверта погроза, проте це не злякало отця Йосипа.

Зауважив терпко:

— Не будемо з'ясовувати, хто з нас вар'ят. Пан погастролював у нас, і адьє, — помахав рукою, — до Мюнхена. А мені жити тут, і мати справу з енкаведистами не бажаю.

— Пан гейби чогось перестрашений?

— Так, — ствердив отець Йосип, — можете вважати, що перестрашений.

— А головний провід сподівався, що святий отець очолить рух наших вірних прибічників.

— Ні. Передайте чоловим діячам проводу, що стан здоров'я не дозволяє мені…

Штех почервонів од гніву.

— Болото! — вигукнув. — Ми знали, що тут смердюче болото, але щоб аж таке!.. Забути кращі ідеали!

— Кращі ідеали не забуті, — заперечив отець Йосип. — Пан не розуміє одного: ці ідеали можна поширювати по-різному, і слово боже тут неоціненне. Потихеньку й вчасно сказане, воно діє краще, ніж десяток убитих скомувізованих елементів.

— Начхати! — вирвалося в Штеха. — Нам потрібні дії, святий отче. Ваші слова, до того ж мовлені пошепки, ніхто за кордоном не почує. А ми мусимо довести американцям, що тут, на терені України, наша організація ще впливова, що з нами треба рахуватися, прошу я вас!