Отець Йосип знизав плечима.

— Якщо пай потребує поради, будь ласка. Чи, може, ватажки проводу хочуть дати мені в руки бомбу?

Але Штех уже опанував себе.

— Налийте ще кави, — попросив.

— Пан воліє тістечко?

— Ні, пан не полюбляє солодкого, — не без іронії відрізав Штех. — Пан полюбляє гірке, в прямому й переносному розумінні. Отже, єгомосць, наскільки я зрозумів, відмовляється активно співпрацювати з нами?

— Сподіваюсь, пан уже встиг простудіювати деякі совєтські газети? — ухилився від прямої відповіді отець Йосип. — У селах створюються колгоспи, у Львові більшовики, прошу я вас, будують заводи, скоро тут від робітників проходу не буде, а робітник — то смерть наша.

— Маєте рацію, — погодився Штех, — та пан не враховує закордонної ситуації. Наймогутніша країна світу тепер — Сполучені Штати, і ми мусимо довести американцям, що Україна не хоче йти з більшовиками. Потрібні систематичні акції, щоб створити за кордоном громадську думку. Треба дати привід, за який могли б вхопитися наші прихильники в уряді Трумена. Тоді американці розмовлятимуть із совєтами зовсім по-іншому.

Отець Йосип подумав, що совєти чхати хотіли на всі ультиматуми, разом узяті. Вони розгромили гітлерівську Німеччину, на яку так сподівалися оунівці, тепер заліковують воєнні рани, і хто-хто, а єгомосць знає, як швидко та успішно це робиться. Втім, заперечувати Штеху не став. Промовчав, і той вів далі:

— Дрібні акції, що їх здійснюють наші боївки, виходячи з лісових схронів, уже не справляють враження. Необхідно вдатися до вагоміших, я б сказав, гучних операцій, які б мали широкий розголос. Коротше кажучи, святий Отче, треба скласти список найвідоміших діячів, котрі активно працюють на совєти, і знищити їх.

— Легко сказати! — знекровлені вузькі губи отця Йосипа скривилися чи то в посмішці, чи то в гримасі. — Де знайти виконавців? Наші явки розгромлені, кращих людей давно заарештовано, лишилися одиниці, на яких можемо звіритися.