Обидва чоловіки подивилися туди, звідки звалився птах, і побачили чергову незбагненну річ, якими цей день виявився так щільно заповненим.

Перше, що подумалось Барбі: він бачить залишкове зображення вибуху літака, як ото бува, коли хтось блимне тобі фотоспалахом просто в обличчя, а потім перед очима плаває велика синя цятка. Тільки тут була не цятка, і не синя, й до того ж замість поплисти в той бік, куди він наразі перевів погляд — тобто на свого нового знайомого — пляма, що висіла в небі, залишилася там же, де й була.

Морський Пес задивився вгору, потім протер очі. Схоже було, він геть забув про свій зламаний ніс, розпухлі губи й закривавлений лоб. Дядько схопився на рівні й так високо задер голову, що ледь не втратив рівновагу.

— Що воно таке? — промовив він. — Що там збіса таке, містере?

Велика чорна підпалина (ввімкнувши власну уяву ви, звісно, вже здогадалися, що формою вона нагадувала свічне полум'я) забруднювала синє небо.

— Це… це хмара? — спитав Морський Пес. Його непевний тон промовисто виказував, що він і сам розуміє, що ніяка там не хмара.

Барбі почав.

— Я гадаю, — йому не хотілося б продовжувати, але… — Я гадаю, це те місце, куди врізався літак.

— Що, що? — перепитав Морський Пес, та, перш ніж Барбі встиг повторити, величенький гайворон ринув униз із висоти п'ятдесяти футів. Ударився він об ніщо — абсолютно нічого там не було видно — і впав на землю неподалік від чайки.

Морський Пес спитав:

— Ти це бачив?

Барбі кивнув, відтак показав на смугу палаючого сіна ліворуч себе. Звідти, та ще від кількох ділянок сухої трави правобіч дороги здіймалися стовпи густого чорного диму, поєднуючись угорі з димом від розкиданих шматків «Сенеки», але вогонь не ширився; напередодні пройшов сильний дощ і трава залишалася ще доволі сирою. Вже удача, бо інакше пожежа зараз розповзалася б в обох напрямках.