— А оце ти бачиш? — запитав Барбі в Морського Пса.

— Щоб мені всратися! — видихнув Морський Пес після довгенького споглядання. Вогонь уже випалив шматок розміром із шістдесят квадратних футів і, рухаючись вперед, дійшов майже до того місця, де стояли один проти одного й балакали Барбі з Морським Псом. Але вже звідти вогонь починав розповзатися — на захід, до узбіччя траси, та на схід, вклинюючись у невеличке, акри з чотири, пасовисько якогось фермера-молочаря — і то не уривчасто, не так, як зазвичай поширюється степова пожежа, коли якісь язики вогню вириваються наперед, а інші трохи відстають, а рівно, немов по лінійці.

З'явилася ще одна чайка, вона летіла в їхній бік, тільки тепер курсом із Мілла на Моттон.

— Дивись, — гукнув Морський Пес. — Дивися уважно на пташину.

— Може, з цією все буде гаразд, — задер голову Барбі, прикриваючи дашком долоні собі очі. — Може, ця штука, хтозна, що воно таке, не дає проходу тільки тим, котрі летять з півдня.

— Щось мало мені віриться, судячи з отого он розбитого літака, — не погодився Морський Пес. Голос у нього звучав зачудовано, як у людини, збентеженої до глибини душі.

Чайка-емігрантка врізалася в бар'єр і впала прямісінько на найбільший з уламків літака, що догоряв.

— Ходу нема в обох напрямках, — підсумував Морський Пес тоном людини, що отримала доказ на підтвердження свого стійкого, хоча не доведеного фактами переконання. — Це щось на кшталт силового поля, як у фільмі «Стар трюк»

— «Трек», — виправив Барбі.

— Га?

— Ох, бля, — скрикнув Барбі, втупившись повз Морського Пса.

— Га? — Морський Пес кинув погляд через плече. — Ох ти ж, бля!

Наближався лісовоз. Великий, навантажений грубезними колодами явно понад дозволену норму. І мчав він зі швидкістю, також вищою за легальну. Барбі хотів було прикинути, який же гальмівний шлях може бути в такого бегемота, але годі було й намагатися.