* * *
Звідки я з’явився?
Дивне запитання. Дитяче запитання. І все-таки — не лише лелеки та грядки з капустою, але й точне знання фізіології та процесів зачаття не дадуть відповіді.
Ми бачимо зовнішні події: вагітність, зародження живої грудочки, повільне дозрівання нової мислячої істоти (втім, спочатку далеко не мислячої). Це для нас, для спостерігаючих. А що відбувається у внутрішньому світі дитини? Чи це лише фізіологічна машинка, біокомп’ютер, підготовлений природою для запису соціальних та всяких інших програм? Тоді звідки такі разючі відмінності? В одній і тій же сім’ї виростають генії і виродки, злочинці й ніжні альтруїсти, трударі і ледарі. Чому?
Відповіді шукалися й давалися впродовж тисячоліть. Було там всього: містичне падіння ангелів, котрі перетворилися в чортів і повинні в нижчій сфері спокутувати свою зраду; доктрина перевтілення душ, що отримують відплату або нагороду Карми (закону причин і наслідків) за розмаїті дії в різних життях; механістичні моделі Світу, в котрих життя малюється випадковим сплетінням атомів; агностичні вчення про непізнаванність Буття, про його абсурдність та випадковість.
Гадаю, що марні будь-які пояснення. Тому, що для пояснення потрібні попередні докази чи аксіоми, а ті докази або аксіоми вимагають інших доказів, а всі знають, що аксіоми приймаються на віру... і так далі, і тому подібне... Ми потрапляємо в зачароване коло логічного змія, виснажуючи мислення в безплідних пошуках Першооснови.
А чому б не прийняти явище як воно є? Хіба не достатньо того, що воно є? А раз воно єсьм, отже, воно частка Всесвіту. Це чудово: частка Всесвіту! А може, не частка, а цілий Всесвіт у неповторному вияві. Тому з’ясувати цю неповторність, унікальність неможливо, бо щось подібне відсутнє в цілій Безмежності ! Як же можна ЩОСЬ пояснити, коли йому нема й не було (і ніколи не буде!) аналога, тотожності? Хтось заперечить: є групи схожих явищ, з допомогою яких ми класифікуємо ці явища для наукового вивчення та пізнання.