Вітаю вас, Друзі, тих, котрі читають ці рядки! Якщо вони вам прислужаться, як віхи у ваших шуканнях, прагненні до Свободи Духа — я буду щасливий. Якщо ні — ми разом з вами, сміючись, розпалимо веселе багаття на гірській стежині і швиргонемо ці сторінки в полум’я Вічного Агні. Вони бодай зігріють наші замерзлі руки. І не станемо печалитися про марно здійснену працю: всі зусилля на шляху до Великої Радості тчуть безсмертне вбрання душі...

Вітаю вас, Вороги, котрі вирішили прочитати ці рядки, щоб завдати мені вирішального удару! В моєму серці відсутня ненависть, бо нема в цілім Всесвіті нічого сущого, що варто було б ненавидіти, окрім невігластва. Та невігластво не буває вічним, тому ваші маски, Вороги, — тимчасові. Промайне епоха дисгармонії, і ми з вами зустрінемося на тій же Гірській Стежині. Це трапиться неодмінно! А поки що — прагніть за мною в невпинному переслідуванні. Це — чудово! Як промовляють Учителі Сходу: хто переслідує Сина — той прийде в Дім Вітця!

Отже, почнемо...

Сам не відаю, де завершиться цей потік пошуку. Не знаю, якої форми вимагатиме мисль і почуття для тотожного вияву. Може, треба буде згадати сновидіння, мрії, видіння. Адже все це жива тканина формування духу й серця! Може, вплететься в плоть оповіді вірш або казка, притча чи спогад інших віків та сфер?! Можливо, в плин роздумів упаде, мов метеор з космосу, випадкова мисль, психологічний малюнок, афоризм, відгомін несподіваних зустрічей?!

Не варто говорити про марність «несподіванок» та «випадковостей». Може виявитися, що саме вони — Іскри Правдивого Буття, які інколи прориваються до нашого, закованого детермінізмом та регламентацією, світу, до прадавнього інферно, обплутаного павутиною «законів», до темної сфери, котра задихається в і безнадійності та невігластва...