— Ви можете вибрати собі жінку, яка вам до вподоби, — зауважує Дуглас.

— Отакої! — саркастично посміхаюся я. — Ви, здається, забуваєте, що на мені навіть костюм чужий.

— Ви кажете про сьогодні, пане Бобев, а я маю на увазі завтрашній день. Завтра ви опинитесь у чудовій віллі, з ванною, садком і всіма іншими вигодами і зможете харчуватись і одягатися, як вам заманеться.

— А що я робитиму на тій віллі?

— Потроху опановуватимете нову професію, — ухильно відповідач полковник, люб'язно наповнюючи мій келих.

— Чи зможу я звідти виходити? — підозріло запитую його.

— Поки що ні…

— Отже, знову в'язниця, тільки вищого гатунку.

Дуглас енергійно крутить головою.

— Помиляєтесь, друже, помиляєтесь. Ідеться не про ув'язнення — це професійна обережність. Згодом ви ходитимете де завгодно. А поки що для розваги підшукаємо вам жінку.

Він лукаво дивиться на мене і широко розводить руки.

— Вибирайте, пане Бобев! Вибирайте кого хочете! Пересвідчитесь на практиці, що полковник Дуглас слів на вітер не кидає.

Сивий обводить рукою залу, багатозначно показуючи на бар, де на високих стільцях сидить з півдюжини красунь. Я обдивляюсь їх і знову втуплююсь у чорняву даму за сусіднім столиком.

— Досить, — піднімає руку Дуглас, усміхаючись блідими губами. — Я зрозумів.

Він підкликає офіціанта і як тільки той з'явився поблизу, щось шепоче йому на вухо. Офіціант улесливо всміхається й прямує до чорнявої.

Мій співрозмовник у сірому костюмі підносить келих і змовницьки підморгує мені, навіть не глянувши на сусідній столик. Він знає, що воля полковника Дугласа — закон.

Шкода тільки, що існують ще й порушники закону. Дама байдуже вислуховує офіціанта, презирливо всміхається і відповідає йому щось не дуже приємне, що згодом той переповість сивому. Полковник невдоволено супить солом'яні брови, відсьорбує з келиха й дивиться на мене: