Я не знаю, яке справжнє ім'я моєї гості, та, судячи з її вимови, вона француженка. А втім, цього разу мене цікавила не стільки її вимова, як дві стрункі ніжки, що їх вона необережно схрестила перед моїми очима. Я намагаюсь відвести погляд і незручно соваюся в кріслі.

— Вас щось турбує? — невинно запитує гостя.

— Оці ноги…

— Боїтесь, щоб не наступили на вас?

— У переносному розумінні так. На серце.

— Вибачайте. Наступного разу я прийду в бальній сукні. Їх за традицією шиють аж до п'ят.

— Отже, мій приятель наполеглива людина? — запитую, щоб покласти край дурницям.

— Просто нестерпний. Мене тільки дивує, чому ви вирішили діяти не сам, а через нього. Спочатку я була подумала, що ви глухонімий.

— Я соромливий. Надто соромливий.

— Соромливі люди не хваляться своєю скромністю. А втім, ще побачимо.

— І швидко настане це «ще»?..

Жінка кидає на мене швидкий погляд, але тільки промовляє:

— Я страшенно голодна.

— Тут десь є прислужник, але я не знаю, куди він запропастився, — виправдовуюсь я.

— Ви, бачу, знайомі з цим будинком так само, як і я…

— Вгадали, — киваю головою. — Я тут з учорашнього вечора.

— Як же це? — питає Франсуаз, беручи другу сигарету. Підношу їй вогню, потім припалюю сам і двічі глибоко затягуюся для того, щоб виграти час. Тоді пояснюю:

— Це просто неймовірна історія, люба Франсуаз. Увечері, покинувши вашу досить непривітну компанію, ми вирішили зіграти в покер, і наш спільний знайомий програв мені цю віллу…

— … в яку ви негайно ж перебралися, — додає чорнявка. — Що ж, для людини, яка не любить брехні, вигадка непогана. Сподіваюсь, це не єдина страва, якою ви почастуєте мене.

— Боюся, що таки єдина, — скрушно визнаю. — Якщо тільки ми не докладемо спільних зусиль…