Нарешті кину приготовано, а згодом — і випито. Франсуаз дивиться на свій годинник.

— Мабуть, пора закінчувати ці відвідини, — каже вона, гасячи сигарету.

Ця жінка зовсім не дбає про економію — всі сигарети гасить недопаленими.

— Ви жартуєте? — запитую, намагаючись вгадати, правду вона каже чи жартує. — Бал тільки починається.

— Ах, я й забула про маленьку дрібницю, — відповідає Франсуаз, підводячись.

Вона виходить на середину холу, визивно піднімає до волосся руки, демонструючи свій високий бюст, і майже з прикрістю промовляє:

— Я маю роздягтися сама чи ви допоможете мені?

Я уважно дивлюся на неї, потім відводжу погляд і встаю.

— Ви далеко заходите у своїх жартах, — відповідаю якомога байдужіше.

— Які ж це жарти? — скидає очима чорнява. — Хіба ви не для цього кликали мене? А тепер, коли я до ваших послуг, чомусь вважаєте це за жарт.

— Помиляєтесь, — сухо відказую я. — Я кликав вас не як вуличну дівицю.

— Значить, сталося непорозуміння. Мені здалося, що вам тільки цього й бракує.

Я не маю настрою сперечатися. Жінка розуміє це і збирається додому. Супроводжую її до виходу. Біля дверей вона обертається, кидає на мене швидкий погляд і м'яким байдужим голосом промовляє:

— Фінал трохи не вийшов… Та нічого, це вам буде уроком на майбутнє: в таких справах треба брати до уваги й думку другої сторони.

Махнувши мені на прощання чудовою білою рукою, вона простує у вечірні сутінки, де біліє довгастий спортивний автомобіль. Я повертаюся до холу в настрої, про який не варто й писати.

________

Якщо випадок колись зведе вас із паном Гаррісом, раджу не піддаватися його сумирному виглядові. Наскільки мені відомо, історія не знала жахливішого інквізитора, ніж цей миршавий чоловічок у чорних окулярах і з чорною текою. Кілька днів підряд він запаморочував мені голову п'ятизначними числами й арифметичними вправами, а потім з диявольською посмішкою заходився навчати мене азбуки Морзе. Й не тільки азбуки, а й управ для пальців.